PROFILPELAJAR.COM

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Регістр.

У соціолінгвістиці, регістр — різновид мови, що використовується з певною метою чи за певних обставин розмови. Наприклад, в офіційній розмові мовець може дотримуватись прескриптивних норм у розмові, наприклад, в англійській мові це часто виражається вимовою -ing з задньоязиковим носовим замість ясенного носового (walking замість walkin), більш формальним вибором слів (father замість dad, child замість kid), та невживанням розмовних слів, як ain't або y'all.

Як і в інших типах варіації мови, часто існує скоріше спектр регістрів, а не скінчена кількість конкретних регістрів — можливо визначити конкретні регістри, але між ними нема чітких меж. Категоризація — комплексна проблема, навіть на основі наведеного визначення регістрів (тип мови, що визначається обставинами її використання), є випадки, коли інші види варіацій мови (регіональні, вікові відмінності), перетинаються. Через цю складність, не було досягнуто наукового консенсусу стосовно таких термінів, як регістр, поле, тенор; визначення різних дослідників можуть суперечити одне одному.

Інші терміни, наприклад: діатип, жанр, типологія, стиль, акролект, мезолект, базилект, соціолект та етнолект, описують або такі ж, або подібні явища. Деякі вважають, що термін «регістр» конкретно використання певної лексики^[1] (сленг, жаргон, арго, кант), а також є ті, хто взагалі проти використання такого терміна. Крістал та Деві, наприклад, критикували «майже повністю безладне» використання терміна^[2]. Ці різні підходи до визначення регістру охоплюються такими дисциплінами, як соціолінгвістика, стилістика^[1], прагматика^[3], системна функціональна граматика^[4].

Історія та використання

Термін «регістр» вперше було вжито лінгвістом Томасом Рідом^[en] у 1956^[5], у загальний вжиток термін увійшов у 1960-х, завдяки групі мовознавців, що прагнули окремо визначити варіації мови, що відрізняються не за особливостями мовців (тобто залежність мови від соціального походження, географічного положення, статі, віку), а за обставинами використання, «що означає, що кожний мовець в різні моменти часу оперує різними варіантами мови на вибір»^[6]. Визначення зосереджується на використанні мови в різних ситуаціях: мова права, розмова з дитиною, розмова в лабораторії, виступ у новинах, у ліжку.

Майкл Хеллідей та Рукая Хасан^[4] визначають регістр як «мовні особливості, що зазвичай асоціюються з конфігурацією ситуації — її полем, режимом, тенором». Поле, за їхнім визначенням, «загальна подія, в якій функціонує текст, разом із цілеспрямованою діяльністю мовця або автора; включає предметність як один з елементів.» Режим — «функція тексту в події, включаючи як канал, який займає мова — усний чи письмовий, експромт чи підготовлений — так і його жанр, риторичний модус, як наративний, дидактичний, переконливий, фатичний акт тощо.» Тенор — «тип рольової взаємодії, сукупність відповідних соціальних зв'язків, постійних і тимчасових, між залученими учасниками». Ці три значення — поле, режим і тенор — визначні фактори лінгвістичних особливостей тексту. «Реєстр — це набір значень, конфігурація семантичних патернів, які зазвичай залучаються за певних умов, а також слова і структури, які використовуються для реалізації цих значень». Регістр, на погляд Майкла Хеллідея та Рукаї Хасан, одна із двох визначних характеристик тексту. «Текст — це уривок дискурсу, послідовний у цих двох аспектах: він послідовний щодо контексту ситуації, а отже, послідовний у регістрі; і він послідовний щодо самого себе, а отже, зв'язний».

Регістр як шкала формальності

Один з найбільш аналізованих ситуаційних чинників впливу на мову — шкала формальності. Термін «регістр» часто, особливо при навчанні мов, вживається стосовно саме формального/неформального стилю мовлення, хоча це вже дещо застарілий термін. Сучасні підручники з мовознавства часто використовують термін «тенор»^[7] , але все більше надають перевагу терміну «стиль»: «ми характеризуємо стилі як різновиди мови, що розглядаються з погляду формальності»^[8]. При тому, регістри отримують вужче визначення: мова спеціалістів стосовно якоїсь діяльності — наприклад, академічний жаргон. Консенсусу стосовно того, як варто розділяти спектр формальності, немає.

У одній з відоміших моделей, Мартін Джос описує п'ять стилів усної англійської:^[3]

Заморожений: також називається статичним. Друкована, незмінна мова, як-от цитати з Біблії. Часто містить архаїзми. Наприклад, клятва вірності прапору США та інші «статичні» промови. Дана клятва читається однаково кожного разу, коли її приносять.
Формальний: Одностороння розмова; без перебивань; використовуються технічні терміни та детальні означення. Прикладами є презентації, знайомства незнайомців.
Консультативний: Двостороння розмова; надається додаткова інформація щодо контексту. Відповіді при розмові^[en], як-от «ага», «зрозуміло» тощо поширені. Перебивання допустиме. Приклади стилю: спілкування вчителя з учнем, доктора з пацієнтом.
Розмовний: Спілкування друзів та знайомих в групі; не надається додаткова інформація щодо контексту; поширені еліпсис і сленг, перебивання одне одного. Стиль поширений серед друзів.
Інтимний: Непублічний; інтонація важливіша за формулювання чи граматику; приватна лексика. Також включає невербальні повідомлення. Найчастіше зустрічається серед членів сім'ї та близьких друзів.

Стандарт ISO

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) визначила міжнародний стандарт ISO 12620, «Управління термінологічними ресурсами — специфікації категорії даних»^[9]. Це реєстр для запису лінгвістичних термінів, вживаних у різних галузях перекладу, математичної лінгвістики та обробки природних мов, визначення відповідності між термінами, що описують одне й те ж, але використовуються у різних системах. Стандарт визначає такі регістри:

регістр на рівні лавки^{[уточнити переклад]}
діалектний регістр
жартівливий регістр
формальний регістр
внутрішній регістр
іронічний регістр
нейтральний регістр
сленговий регістр
реєстр табу
технічний регістр
вульгарний регістр

Див. також

Джерела

Crystal, D; Davy, D. (1969). Investigating English Style. London: Routledge.
Agha, Asif (2008). Registers of language. У Alessandro Duranti (ред.). A Companion to Linguistic Anthropology. John Wiley & Sons. с. 23—45. ISBN 978-0-470-99726-0.
Gregory, M. (1967). Aspects of Varieties Differentiation. Journal of Linguistics. 3 (2): 177—197. doi:10.1017/S0022226700016601. S2CID 144887166.
ISO (2019). Management of terminology resources – Data category specifications. International Organization for Standardization.
Halliday, M. A. K.; Hasan, R. (1976). Cohesion in English. London: Longman.
Halliday, M. A. K.; McIntosh, M.; Strevens, P. (1964). Comparison and translation. The Linguistic Sciences and Language Teaching. London: Longman.
Halliday, M. A. K. (1978). Language as Social Semiotic: The Social Interpretation of Language and Meaning. London: Edward Arnold.
Joos, M. (1961). The Five Clocks. New York: Harcourt, Brace and World.
Quirk, R.; Greenbaum, S.; Leech, G.; Svartvik, J. (1985). A Comprehensive Grammar of the English Language. Longman, Harcourt.
Reid, T. B. W. (1956). Linguistics, Structuralism, Philology. Archivum Linguisticum. 8.
Swales, J. (1990). Genre Analysis: English in Academic and Research Settings. Cambridge University Press.
Trosborg, A. (1997). Text Typology: Register, Genre and Text Type. У Trosborg, Anna (ред.). Text Typology and Translation. John Benjamins Publishing Company. с. 3—23.
Trudgill, P. (1992). Introducing Language and Society. London: Penguin.
Wardhaugh, R. (1986). Introduction to Sociolinguistics (вид. 2nd). Cambridge: Blackwell.
Werlich, E. (1982). A Text Grammar of English. Heidelberg: Quelle & Meyer.