Пчолине — крихітне село на південному-сході районі, високо в горах Головного пасмаКримських гір, практично, на Карабі-яйлі, у верхів'ях струмка Молбай-Узень (також Церик-Узень)[1], лівого припливу Тана-Су. Одне з найвисокогірніших сіл у Криму[2] — висота центра села над рівнем моря 552 метра[3]. Найближче село — Голованівка — за 9 км нижче по річці. Відстань до райцентру — близько 20 кілометрів (шосе)[4], до найближчої залізничної станціїСімферополь — приблизно 63 кілометра[5]. Транспортне сполучення здійснюється за регіональній автодорозі 35Н-086 від шосе Білогірськ — Привітне[6] (по українській класифікації — Шаблон:Табличка-Крим[7]).
На 2017 рік в Пчолином існує 3 вулиці — Гірська, Лісова і Польова[18]; на 2009 рік, по даним сільради, село займало площу 15,3 гектара на якій, в 11 дворах, мешкало 15 осіб[16].
У Відомостях про всі поселення в Сімферопольськом повіті що складаються зі свідченням у якій волості скільки числом дворів і душ… від 9 жовтня 1805 року, Куртлук, чогось, не записаний, а на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року позначений Куртлук з 15 подвір'ямм[24]. Після реформи волостного поділу 1829 року Куртлук, згідно з «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», залишився в складі перетворенної Аргінської волості[25]. На карті 1836 року в селищі 17 дворів[26]. Мабуть, внаслідок еміграції кримських татар в Туреччину[27], селище помітно спустіло і на карті 1842 року Куртлук позначений умовним знаком «мале селище», мається на увазі, менше 5 дворів[28].
У 1860-х роках, після земськой реформиОлександра II, селище приписали до Зуйської волості. В «Списку населених Таврічеськой губернії по відомостях 1864 року», складеному по результатам VIII ревізії 1864 року, Куртлук — власницьке татарське селище з 18 дворами, 117 мешканців і мечеттю при фонтані[9]. По обстеженням професора о. Н. Козловського початку 1860-х років, в поселенні «є удосталь джерела і гірські струмки», також були колодязі з прісної водой глубиной не більше 3—5 саженей (6—10 м)[29]. На трьохверстовій карті Шуберта 1865—1876 року в селищі Куртлук позначено 6 дворів[30]. В «Пам'ятной книзі Таврічеськой губернії 1889 року», по результатам Х ревізії 1887 року, записан Куртлук з 25 дворами і 125 мешканцями[10]. На верстовий карті 1890 року в селищі позначено 38 дворів з татарським населенням[31].
Після земськой реформи 1890-х років[32] селище залишалося в складі перетворенной Зуйської волості. Згідно «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», в селищі Куртлук, яка входила в Аргінськасільська община, було 186 мешканців в 15 домогосподарствах, при цьому 1 господар мав 10 десятин власній землі, інші — безземельні[11]. На докладній карті 1893 року в селищі позначено 38 дворів з татарським населенням[33]. По «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1902 рік» в селищі Куртлук, яка входила в Аргінську сільську громаду, було 172 мешканці в 15 домогосподарствах[12]. За Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч.ІІ-я. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік, у селі Куртлук (на землі Адаменко) Зуйської волості Сімферопольського повіту налічувалося 32 двори з татарським населенням у кількості 160 осіб приписних жителів[13].
Після встановлення в Криму радянської влади, за ухвалою Кримревкому від 8 січня 1921 року[34] було скасовано волосну систему і село увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району, Сімферопольського повіту[35], а в 1922 році повіти отримали назву округів[36]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею,[37] і село включили в його склад. Згідно Списку населених пунктів Кримсткой АССР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, в селі Куртлук, в складі скасованого до 1940 року[38]Юхари-Тайганської сільради Карасубазарського району, налічувалося 53 двори, їх 52 селянських, населення становило 239 осіб, всі татари, діяла татарська школа[14]. По даним перепесу населення 1939 року в селі мешкало 295 осіб[15]. В період окупації Криму, 21 і 22 грудня 1943 рокі, під час операцій «7-го відділу головнокомандування» 17-той арміївермахту против партизанських формуваннь, була проведена операція по заготовці продуктів с з масованим застосуванням військової сили, внаслідок якої село Куртлук було спалено та всіх жителів вивезено до Дулаг 241[39].
У 1944 році, після деокупації Криму від німців, згідно з постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані в Середню Азію[40]. 12 серпня 1944 года було прийнято постанову № ГОКО-6372с «О перенаселенні колгоспників в райони Криму», на виконання якого в район завезли переселенців: 6000 осіб зі Тамбовськой та 2100 — Курськой області[41], а в початку 1950-х років відбулася друга хвиля переселенців з різних областей України[42]. З 25 червня 1946 року Куртлук в складі Кримськой області РРФСР[43]. Указом Президії Верховної Ради РСР, від 18 травня 1948 року, Куртлук було перейменовано в Пчолине[44]. 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР в склад УРСР[45]. Час включення в склад Криничневськой сільради поки не встановлено: на 15 червня 1960 року село вже вважалося в його складі[46]. По даним перепису 1989 року в селі мешкало 8 осіб[15]. 18 липня того-ж року село передано зі складу Криничненської сільради в Зеленогірську[47]. З 12 лютого 1991 року село в відновленій Кримськой АРСР[48], 26 лютого 1992 року перейменовану в Автономну Республіку Крим[49]. З 21 березня 2014 року село в складі Криму анексоване Росією[50].
Примітки
↑Горный Крым. ЭтоМесто.ru. 2010. Процитовано 13 липня 2015.
↑ абТаврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г / М. Раевский (составитель). — Санкт-Петербург: Типография Карла Вульфа, 1865. — Т. XLI. — С. 85. — (Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел).
↑ абТаврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 148—149.
↑ абЧасть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 2.
↑Сперанський М.М. (упорядник). Повне зібрання законів Російської Імперії. Зібрання Перше. 1649—1825 гг.. — СПб. : Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. — Т. XXI. — 1070 с.
↑Гржибовская, 1999, Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
↑И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
↑Сеитова Эльвина Изетовна.Трудовая миграция в Крым (1944–1976) : [арх. 30 листопада 2021] // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки : журнал. — 2013. — Т. 155, № 3—1. — С. 173—183. — ISSN2541-7738.
↑Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 19. — 5000 экз.
↑Картка постанови(укр.). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 2 січня 2018.
