В літературі зустрічаються різні варіанти написання української назви села. Зокрема у історико-мемуарному збірнику «Ярославщина» згадуються два варіанти: Полкині і Повкині[4]. У "Географічному словнику Королівства Польського вказується, що русинське (українське населення) використовувало назву Полкініци[5] (очевидно — «Полкиничі»). Також використовується назва Полкіни, зокрема на сайті Державного архіву Львівської області[6].
Палац князів Чорторийських у Полкінах
Історія
Село вперше згадується у документах І-ї половини XV ст. Тоді воно разом з іншими Ярославськими землями належало представнику роду Тарновських, Спитку з Тарнова (або Спитек з Ярослава), засновнику нової гілки роду Тарновських — Ярославські. Після смерті Спитка з Ярослава його землі були розділені між синами Яном, Рафалом (Рафаїл з Тарнова і Ярослава) і Спитком (Спитек ІІ з Ярослава). 1458 року Полкіни отримав син Рафала — Спитек, відомий як Спитек ІІІ Ярославський. 1462 року Полкіни і Косків (тепер частина Ярослава) були продані Янові і Павлові Лисаковським. Наприкінці XVI ст. село належало Софії Костковій, правнучці Спитка ІІІ. Її другий чоловік Ян Костка збудував у Полкінах палац. В описі Ярослава та околиць 1681 року згадуються два палаци у Полкінах: новий недокінчений та старий поруйнований. Вже наприкінці XVII ст. селом володів рід Сангушків. Його представник Павел Кароль Сангушко побудував новий палац.
Під кінець XVIII ст. селом заволоділи Чарторийські. З 1889 до 1944 року в палаці мешкав князь Вітольд Леон Чарторийський зі своєю дружиною Ядвігою Дідушицькою. 1895 року розпочалося будівництво нового корпусу палацу у стилі швейцарського замку.
У 1831 р. в селі було 395 греко-католиків[7]. Того ж року відкрито парохіяльну школу при церкві для навчання письма і читання. В 1874 р. в селі було відкрито публічну школу. 1897 року українська громада відкрила читальню товариства «Просвіта». Станом на кінець 1930-х в читальні було 112 книг.[8].
Покинута господарська будівля біля палацу
Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» село знаходилося в родючій місцевості на лівому березі Сяну. Через село проходила Галицька залізниця імені Карла Людвіга, а саме ділянка між Ярославом і Переворськом. Також у селі були телеграф і пошта. Село тягнулося вздовж довгої вулиці. В центрі села знаходилися філіальна дерев'яна церква та школа. На сільських пасовищах знаходилося 2 фільварки: Трояни і Єжівка. Частина села біля замку Пелків носила назву Кругель Пелкінський[9] — після Другої світової війни ввійшла до складу міста Ярослав. Над самим Сяном знаходилися кілька малих присілків: Лази, Луги та Вигарки.
За переписом населення 1881 року у селі проживало 1122 мешканці, з них 571 чоловік та 551 жінка. Релігійна приналежність: 618 римо-католиків, 470 греко-католиків, 32 євреї та 2 невідомого віровизнання. В селі була власна греко-католицька парафія Ярославського деканатуПеремишльської єпархіїУГКЦ, до якої також належали села Вілька Полкинська та Вербна, всього 1078 прихожан. Римо-католики належали до парафії у Ярославі[10].
У 1945—1946 роках з села було переселено 72 українські сім'ї (266 осіб). Переселенці опинилися в населених пунктах Тернопільської, Дрогобицької і Станіславської області[6]. Лише 1945 року в селі було створено римо-католицьку парафію. Решту українців у 1947 р. депортовано на понімецькі землі[12].
За спогадами Івана Крип'якевича, у 6 класі разом з батьком Петром Францом їздили до села Полкинь біля Ярослава, де в метриках віднайшли записи про предків. Найстаршим з них був о. Іван, який помер 1818 року.[14]
↑ абНові джерела щодо примусового переселення українців у 1944—1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області) [1] [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
↑Клименко Н. Іван Крип'кевич як особистість і науковець (за новими джерелами) // Український історичний журнал. — 2012. — № 6 (507) (листопад-грудень). — С. 97.
