PROFILPELAJAR.COM

Дата:	1926–1929
Місце:	Мексика
Результат:	Припинення вогню Підписання мирної угоди між мексиканським урядом з Крістерос; Визнання частини вимог Крістерос; Відновлення богослужінь Католицької церкви в Мексиці;

Повстання Крістерос
	Карта Мексики, що показує регіони, в яких відбувались спалахи повстання; Масштабні Помірні Окремі випадкиКарта Мексики, що показує регіони, в яких відбувались спалахи повстання; Масштабні Помірні Окремі випадки
Дата:	1926–1929
Місце:	Мексика
Результат:	Припинення вогню Підписання мирної угоди між мексиканським урядом з Крістерос; Визнання частини вимог Крістерос; Відновлення богослужінь Католицької церкви в Мексиці;
Сторони
Мексика; Підтримка: США; Мексиканські протестанти;	Крістерос; Підтримка: Ватикан; Лицарі Колумба;
Командувачі
Плутарко Еліас Кальєс ; Еміліо Портес Хіль	Енріке Горостьєта Веларде † ; Хосе Реєс Вега †; Альберто Гутьєррес
Військові сили
100 000	50 000
Втрати
56 882 вбитих	30 000—50 000 вбитих
	250 000 цивільних вбито

Повстання Крістéрос (1926-1929) — військовий конфлікт в Мексиці між федеральними силами і повстанцями крістерос (Guerra de los Cristeros, самоназва повстанців з ісп. Cristo — Христос), які боролися проти положень конституції 1917 року, спрямованих на обмеження ролі Римо-католицької церкви в країні.

Передумови

Конституція 1917 року позбавила церкву права володіти нерухомим майном і купувати його. Зачинялися монастирі, заборонялося релігійне навчання. Релігійні акти могли проводитися тільки в стінах спеціально відведених приміщень. Під час проповідей не дозволялося піднімати будь-які політичні питання. Всі служителі церкви позбавлялися виборчих прав. Заборонялася діяльність будь-яких громадських організацій, в назві яких був відображений їх зв'язок з релігією або церквою^[1].

У початку 1926 року Плутарко Еліас Кальєс прийняв ряд заходів по здійсненню антиклерикальної програми конституції. В кінці лютого з країни були вислані кілька десятків іноземних священиків, які не мали за конституцією права відправляти службу на території Мексики. Президент запропонував також змінити або доповнити кримінальне законодавство, передбачивши в ньому покарання за порушення антиклерикальних положень конституції^[1].

У червні був опублікований текст цього закону (яке вступало в силу 1 серпня). За новим законом будь-який іноземець, який продовжував здійснювати богослужіння на території Мексики, підлягав штрафу в розмірі 500 песо або арешту на 15 діб. Таке ж покарання передбачалося для священиків, які відкривали релігійні школи. Монастирі підлягали негайному розпуску, а члени виявлених чернечих асоціацій позбавлялися волі на строк до двох років. Крім того, священнослужитель, який виступав із закликами до непокори уряду, міг бути позбавлений волі на строк від 6 років, а з критикою конституції — на термін від року до 5 років^[1].

Конфлікт

У липні 1926 роки мексиканські єпископи вирішили призупинити проведення богослужінь у церквах, уряд назвав це рішення спробою налаштувати народ проти держави. Припинення богослужінь поклало початок кривавого повстання Крістерос.

Найбільш відомими лідерами повстанців були Енріке Горостьєта, Хесус Дегольядо (фармацевт), Вікторіано Рамірес (чиновник) і два священики (Арістея Педроса і Хосе Рейєс Вега). Безпосередньо в бойових діях брали участь п'ять священиків.

23 лютого 1927 року крістерос здобули першу перемогу в Сан-Франсиско-дель-Рінкон (Гуанахуато), за нею послідувала ще одна — в Сан-Хуліані (Халіско). Проте повстання пішло на спад після того, як загін отця Веги напав на потяг — крістерос були потрібні кошти. У перестрілці загинув брат отця. Розлючений цією втратою, священик наказав підпалити вагони. Загинула 51 особа. Ця жорстокість налякала простих людей, відвернула їх від повстанців^[2]. [[Archivo:Entrevistacolima.jpg|міні|300x300пкс|Інтерв'ю з лідерами Крістерос та командиром військових операцій в штаті Коліма (21 червня 1929).]] Проте очолювані Енріке Горостьєтою та Вікторіано Раміресом крістерос змогли зібратися з силами і знову розпочати вдалий наступ. У загонах повстанців налічувалось біля 50 тисяч чоловіків. Були також жіночі підрозділи, загальна чисельність яких сягала 25 тисяч осіб. Вони виконували медичні функції і називалися «Las brigadas bonitas» («Красиві бригади»)^[2].

Поступово повстанці зайняли більшу частину території Мексики. Уряд контролював лише великі міста. Католики уміло застосовували партизанську тактику, наносячи удари одночасно у кількох районах країни, а урядова армія не мала ресурсів для ефективної протидії.

Врегулювання конфлікту стало можливим при лояльно налаштованому до церкви президенті Еміліо Портес Хіле. У 1929 році за сприяння США і Ватикану вдалося примирити духовенство і мексиканський уряд. Знову було дозволено релігійне виховання (але не в школах), дозволялася подача клопотань про реформування законодавства, церква була відновлена в своїх майнових правах — хоча юридично нерухомість як і раніше перебувала у державній власності, церква отримувала над нею фактичний контроль. Це влаштовувало обидві сторони, і духовенство припинило підтримку повстанців. Однак більшість повстанців, відчуваючи себе обдуреними, продовжувало боротьбу протягом ще двох років.

Війна забрала близько 90 тисяч життів 56 882 чоловік з боку федеральних військ, 30 000 крістерос, і велике число цивільних осіб і крістерос, які були вбиті в антиклерикальних рейдах після закінчення конфлікту.

Наслідки

Уряд не виконав умов мирної угоди — приблизно 500 лідерів крістерос і 5000 рядових учасників опору були розстріляні, часто в своїх будинках, в присутності дружин і дітей. Особливо образливою для католиків стала повна державна монополія на освіту. Переслідування були продовжені і під час президентства Ласаро Карденаса, антикатолицького соціаліста, і не припинялися до 1940 року, коли президентом став практикуючий католик Мануель Авіла Камачо.

Наслідки війни для церкви виявилися плачевними. У період з 1926 по 1934 рік щонайменше 40 священиків були вбиті^[3]. З 4500 священиків, які служили Ватикану до повстання, в 1934 році залишилося тільки 334 (отримали дозвіл від уряду), на 15 мільйонів чоловік населення. Причиною скорочення кількості священиків стали еміграція, заслання і вбивства. До 1935 року 17 штатів не мало священиків зовсім^[4].

Сьогодення

Католицька церква визнала кількох загиблих Крістерос мучениками, в тому числі блаженного Мігеля Про, єзуїта, що був розстріляний без суду 23 листопада 1927 року за фальшивим звинуваченням у причетності до замаху на колишнього президента Альваро Обрегона, але насправді за те, що він виконував свої священичі обов'язки наперекір рішенню уряду.^[5]^[6] Його беатифікація відбулася в 1988 році.

21 травня 2000 року Папа Римський Іван Павло ІІ канонізував групу з 25 мучеників^[7]^[8]. Вони були беатифіковані 22 листопада 1992 року. З цієї групи 22 були духовенством, а троє — мирянами. Вони не брали зброю в руки, але відмовлялися залишати свої парафії, їх розстрілювали або вішали урядові сили за принесення таїнств^[9].

Католицька церква оголосила ще 13 жертв антикатолицького режиму мучениками 20 листопада 2005 року^[10], тим самим відкривши шлях до їх беатифікації. Цю групу складали переважно миряни, включаючи 14-річного Хосе Санчеса дель Ріо.