Переяслав-Хмельницьке вікаріатство

Основні дані
Заснована	XI століття
Єпархіальний центр	Переяслав

Переяслав-Хмельницьке вікаріатство — вікаріатство Київської єпархії Української Православної Церкви (Московського патріархату).

У піклування вікаріатства були довірені Переяслав-Хмельницький, Бориспільський, Обухівський та Васильківський райони Київської області.

• Переяславська (згад. 1036)
• Переяславська та Сарайська (1269—1279/бл. 1291)
• Переяславська та Бориспільська (коад'юторська/вікарна) (1698 — 31 серпня 1733)
• Переяславська та Бориспільська (31 серпня 1733 — 27 березня 1785)
• Переяславська та Бориспільська (коад'юторська/вікарна) (27 березня 1785 — 16 жовтня 1799)
• Малоросійська та Переяславська (16 жовтня 1799 — 4/17 грудня 1803)
• Переяславська (вікарна) (вересень — кінець 1922)
• Переяслав-Хмельницька (вікарна) (1943—2011)
• Переяслав-Хмельницька та Вишневська (вікарна) (з 2011)

Найраніше час, що передбачає облаштування православної кафедри в Переяславі (тоді Переяславі-Руському) — кінець X століття. З 990-х Переяслав був місцем перебування руських митрополитів — за свідченням Миконівського літопису, «живо тамо множає митрополити Київські і всієї Русі, і єпископи поставляли там». Лише після завершення закладеного у 1037 році Софійського собору кафедру було перенесено до титулярної столиці Києва.

Заснування Переяславської єпархії зазвичай датують 1054 роком. За іншими відомостями — 1072, є згадки під 1036 роком. Однією з відмінних рис політичного устрою Русі після смерті київського князя Ярослава Мудрого (1019—1054) було своєрідне сокерування (за яким в історіографії закріпилася не зовсім вдала назва «тріумвірат») його синів — Ізяслава Київського, Святослава Чернігівського та Всеволода Переяслава. На цей період припадають уривчасті звістки про існування на Русі, поряд із Київською митрополією, заснованою невдовзі після хрещення наприкінці Х ст., ще двох — у Чернігові та Переяславі Руському. Череду переяславських митрополитів відкрив грек Леон(т), автор антилатинського трактату про опрісноки; він помер, ймовірно, взимку 1071—1072 або навесні 1072, якщо в травні 1072 переяславську кафедру очолював вже Петро. Святительство Петра та його наступника Миколи також було коротким, тому що поставлення Єфрема необхідно датувати не пізніше 1076; можна припускати, що або кандидатура Петра, або Миколи (а може, й того, й іншого) у митрополити не змогла пройти затвердження у Константинополі, бо у переліку митрополій 80-х років XI століття Переяславська митрополія позначена не поряд із Чернігівською, на 73 -м місці, а значно нижче, під № 77, що передбачає її поновлення після відомої перерви.^[1]

У 1239 році під час монголо-татарської навали на Русь Переяслав був зруйнований і єпархія припинилася. У 1261 її територія, а в 1269 — найменування були передані Сарайським владикам при татарському хані. Остаточне скасування цієї титулярної кафедри відбулося 1279 року або близько 1291 року.

У 1695 митрополит Київський Варлаам Ясинський порушив справу про заснування в Переяславі архієрейської кафедри, і в 1698 знову «дано був наказ про постанову єпископа в Переяслав…»^[2] Єпархію було відроджено у 1700—1701 роках як коад'юторство (вікаріатство) Київської єпархії. Кафедральним собором став зведений 1700 року Вознесенський собор .

31 серпня 1733 року Переяславська єпархія стала самостійною.

Восени 1738 року у Переяславі було засновано семінарію. У 1756 році від Київської до Переяславської були перераховані церкви Крилівської та Новомиргородської протопопії, що розташовувалися на правому боці Дніпра. У 1777 і 1778 роках багато монастирів і церков Київської єпархії було перераховано до Переяславської.

З 27 березня 1785 року — знову вікаріатство Київської єпархії.

Згідно з Високим наказом від 16 жовтня 1799 року про приведення у відповідність єпархіальних і губернських кордонів, Переяславська кафедра знову набуває самостійності під ім'ям Малоросійської та Переяславської і займає територію створеної в 1796 році Малоросійської губернії, до складу якої входить і вся Полтавщина.

Унаслідок зміни губернського устрою, 17 грудня 1803 року указом Священного Синоду Малоросійська єпархія була перетворена на Полтавську.

2-5 вересня 1922 р. було на нараді православних архієреїв прийнято рішення «у зв'язку з поширенням розколів самосвятського та оновленського необхідно для боротьби з ними збільшити кількість вікаріатств Полтавської єпархії», в числі яких було засновано і Переяславське, на яке був присвячений Петро (Кірєєв), проте невдовзі його перевели на Старобільське вікаріатство^[3].

Наступне призначення на кафедру було лише 11 листопада 1954 року. З того часу на Переяслав-Хмельницьке вікаріатство вже не припинялося надовго.

Рішенням Священного синоду УПЦ від 23 грудня 2010 року у піклування вікаріатства було довірено Переяслав-Хмельницький, Бориспільський, Обухівський та Васильківський райони Київської області. Керував Переяслав-Хмельницьким вікаріатством архієпископ Олександр (Драбинко), що не перебував на однойменній кафедрі, а єпископ Васильківський Пантелеїмон (Поворознюк)^[4].

З 14 червня 2011 року єпископ титулується Переяслав-Хмельницьким та Вишневським.

25 вересня 2013 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви (Журнал № 58) зі складу Київської єпархії виділено Бориспільську єпархію, до складу якої увійшло місто Переяслав-Хмельницький, проте титул було збережено за вікарієм Київської митрополії.