П'єр Еммануель Тірар навчався в Женеві ювелірній справі, володів ювелірним магазином в Парижі. З 1868 р. часто виступав на народних зборах як рішучий противник імперії. Після революції 4 вересня 1870 був обраний мером 2-го паризького округу; 8 лютого 1871 р. обраний департаментом Сени в члени Національних зборів. 26 березня його обрали в Паризька комуну, але незабаром на знак протесту проти її спрямування склав з себе повноваження, а через кілька днів змушений був рятуватися втечею в Версаль від погроз арешту в революційному Парижі.
Тірар зайняв у Національних зборах украй ліву позицію; виголосив кілька видатних промов із фінансових питань, про свободу друку та ін; голосував проти миру, за збереження торгових договорів і за Конституцію 1875 року. З 1876 до 1887 р. був депутатом, потім перейшов у сенат; як у палаті депутатів, так і у сенаті належав до «республіканської лівої» фракції. Особливо охоче виступав з фінансових і торговельних питань, причому був прихильником вільної торгівлі; однак, обійнявши посаду міністра, вже в лютому 1880 р. говорив про шкоду підпорядкування будь-якій доктрині — і справді, незважаючи на тривале зайняття міністерських постів, зробив для вільної торгівлі дуже мало.
Опортуністичний характер фракції, до якої належав Тірар, і який був і його особистою рисою, давав йому можливість працювати спільно з різними елементами — як з прихильниками вільної торгівлі, так і з противниками, і змушував його схилятися все більше і більш праворуч.
З 1879 р. по листопад 1881 р. Тірар був міністром торгівлі в кабінетах Фрейсіне і Феррі, з січня по серпень 1882 р. У другому кабінеті 1882 по березень 1885 — міністром фінансів у кабінетах Дюклерка, Фальєра і Феррі. З 1887 по квітень 1888 і з лютого 1889 по березень 1890 Тірар стояв на чолі кабінету, вперше як міністр фінансів, у другий раз — як міністр торгівлі.
Кабінет Тирара вів запеклу боротьбу з генералом Буланже. Спритними, не завжди чесними маневрами Тірар змусив його втекти з Франції, чим підірвав вплив генерала, і провів процес проти Буланже, Рошфора і Діллона за звинуваченнями у державній зраді. Так само, не без серйозних порушень, керував виборчою кампанією 1889 року, що завдали непоправного удару генералу Буланже.
При ньому в Парижі відбулася Всесвітня виставка, влаштована в столітній ювілей Французької революції. 14 грудня 1892 р. Тірар вступив до кабінету Рібо на посаду міністра фінансів, замінивши Рувьє, що вийшов у відставку через викриття у Панамській справі, і залишався на цій посаді до відставки кабінету у квітні 1893 р.
У лютому 1893 відбувся останній великий успіх Тірара: його мова в палаті депутатів на захист управління ощадних кас проти критики правих була розклеєна у всіх громадах Франції за постановою, прийнятою більшістю Палати депутатів.
У 1868 р. Тірар видав брошуру «Du developpement de la bijouterie et de l'orfè vrerie» («Про розвиток ювелірної справи і про ювелірів»). У жовтні 1871 р. його секретар Фредерік Даме (Damé) опублікував книгу, цілком навіяну Тіраром: «La résistance, les maires de Paris et le comité central du 18 au 26 mars 1871» («Опір, мери Парижа і Центр 26 березня 1871»). Ця книга дає цінний матеріал для історії Паризької комуни, незважаючи на вороже ставлення до неї.
Yvert Benoît (dir.), Premiers ministres et presidents du Conseil. Histoire et dictionnaire raisonné des chefs du gouvernement en France (1815-2007), Paris, Perrin, 2007.
