П'єр Бенуа народився в місті Альбі́, департамент Тарн, на півдні Франції, де служив в гарнізоні його батько, кадровий офіцер[5]. Хоча Бенуа прожив в Альбі менше року, він відчував тісний зв'язок з містом і особливо його собором, який слугував для нього джерелом натхнення. У 1887 році його батько був переведений на службу в Туніс, а потім в Алжир. У 1907 році після служби в 1-му полку зуавів Бенуа вивчає літературу та історію, переїхавши в Монпельє. Отримавши ступінь бакалавра мистецтв, але не зумівши отримати посаду вчителя історії, він стає чиновником, і до 1922 року працює в освітянській сфері. До цього часу відносяться його поеми «Діадумен» і «Прохачки», за яких він отримує премію Товариства французьких літераторів (фр.Société des gens de lettres[fr]).
На початку Першої світової війни П'єра Бенуа мобілізують та відправляють на фронт, проте після битви при Шарлеруа він важко захворює і демобілізується. Отриманий досвід призвів до того, що Бенуа став переконаним пацифістом. Після війни виходять його перші романи: «Кенігсмарк» (1918) та «Атлантида». За другий роман він отримав Велику премію Французької академії[5].
З 1923 року Бенуа працює репортером для відомих паризьких газет, таких як Le Journal, France-Soir, L'Intransigeant. Він подорожує до Туреччини й Ірану, Палестини та Сирії, відвідує Австралію й Таїті, Аргентину і Бразилію, бере інтерв'ю у Хайле Селассіє I, Беніто Муссоліні, Германа Герінга. Паралельно з цим виходять його романи: «Солоне озеро», «Володарка ліванського замку», «Прокажений король», «Колодязі Якова», «Мадемуазель де ла Ферте», «Північне сонце», «Забутий».
Оскільки Бенуа часто подорожував, його романи часто описували інші, незвичні читачеві того часу країни: Алжир в «Атлантиді» (1919), США в «Солоному озері» (1921), Ірландію в «Дорозі гігантів» (1922), Сирію у «Володарці ліванського замку» (1924).
Попри те, що під час Аншлюсу 1938 року Бенуа знаходився у Відні, він до останнього вірив у можливість союзу між Францією і Німеччиною, і початок Другої світової війни став для нього несподіванкою. У вересні 1944 за підозрою у співпраці з окупантами він був заарештований і відправлений до в'язниці Френ, але через півроку з нього зняли всі звинувачення[5].
З виходом роману «Агріат» у 1950 році до нього знову приходить успіх, і в 1957-му він пише сороковий за рахунком роман «Монсальват», тоді ж продається його п'ятимільйонна книга. Бесіди з ним під назвою «Від Кенігсмарка до Монсальвата» виходять в радіоефір. У 1959 році Бенуа йде на знак протесту з Французької академії після того, як в академію не прийняли його давнього друга письменника Поля Морана.
У 1921 році режисер Жак Фейдер вперше екранізував роман, поставивши фільм «Атлантида». У 1932 році німецький режисер Георг Вільгельм Пабст зняв ремейк фільму Ж. Фейдера, зрежисувавши однойменний фільм з Бригіттою Гельм у головній ролі. У 1961 році вийшов італійсько-французький фільм «Атлантида», поставлений режисером Едгаром Джорджем Ульмером. Остання за часом екранізація роману була здійснена у 1992 році режисером Бобом Свемом («Атлантида», Франція-Італя).
↑French Twentieth Bibliography: Critical and Bibliographical William J. Thompson — 2001… — Page 17210 "Maltère, Stéphane: "Le monde littéraire antique dans L'Atlantide de Pierre Benoit, " Cahiers des Amis de Poirre Boneit Frenchaises, no. 10 (1999), 21-30. [BNF] X1361. Monestier, Louis: «Histoire de l'association des 'Amis de Pierre Benoit'. Première partie …»
↑ абвHugo Frey, «Afterword» to The Queen of Atlantis, Bison Books,
ISBN 0803269161, (p.289-312)
