PROFILPELAJAR.COM

Особняк Субіз
Особняк Субіз
	48°51′38″ пн. ш. 2°21′30″ сх. д. / 48.860555555556° пн. ш. 2.3583333333333° сх. д.
Країна	Франція
Розташування	Quartier des Archivesd; Маре
Тип	private mansiond
Стиль	рококо, готика і Французьке бароко
Архітектор	Pierre-Alexis Delamaird
Дата заснування	1705
Адреса	rue des Francs-Bourgeoisd
	Особняк Субіз Особняк Субіз (Франція)
	Медіафайли у Вікісховищі

В'їзна брама, що збереглася від особняка конетабля Кліссона

Особняк Субіз^[3], також Отель Субіз^[4] (фр. Hôtel de Soubise) — невеликий палац в 3-му окрузі Парижа за адресою Rue des Archives, 60, знаменита брама якого виходить на вулицю Rue des Francs Bourgeois. У палаці розташований Музей історії Франції.

Історія будівлі

У 1371—1375 конетабль Олів'є де Кліссон побудував на цій ділянці землі свій особняк. Від його споруди збереглися укріплені ворота з двома баштами-турелями з боків, що виходять на вулицю Архівів.

У 1553 будівля перейшла до герцога Гіза, який вирішив повністю пребудувати особняк. Від палацу Гізів до наших днів дійшли каплиця й зал варти (фр. salle des gardes), де в XVI столітті проходили збори Католицької ліги. Можливо, саме тут була задумані Варфоломіївська ніч та повстання 1588 року^[5]. За Марії де Гіз, останньої прямої спадкоємиці старшої гілки дому Гізів, в особняку було засновано блискучий театр, в постановках якого зокрема брали участь Корнель, Лермі, Шарпантьє.

Після смерті Марії де Гіз в 1688, особняк у 1700 придбав принц Субіз, Франсуа де Роан (1630—1712). У 1705 нові господарі розпорядилися повністю переробити особняк, залишивши від старого лише в'їзну браму як боковий вхід.

Архітектором було призначено П'єра Деламера, який, як і власник, був родом зі Страсбурга. Будівництво велося в 1705—1709. За облашутвання інтер'єру відповідав архітектор і декоратор Жермен Бофран (1667—1754). Інтер'єр готелю Субіз вважається чи не найкращим зі збережених інтер'єрів у стилі рококо. Саме особняк Субіз та ще палац Марлі є чудовими зразками зародження цього стилю. Особливої уваги заслуговує «Овальний салон» (або «салон Принцеси»), чиї стіни оздоблені дзеркалами та картинами, що маскують перехід від стін до стелі. Таким чином, в салоні немає жодної прямої лінії.

Після втечі Роанів до Австрії, їхній особняк в 1808 викуплено державою. Наполеон I розмістив у ньому Національні архіви Франції.

1867 року, за Наполеона III, на базі Архівів було засновано Музей історії Франції.

Примітки

↑ ^а ^б base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
d:Track:Q384602 d:Track:Q68471231 d:Track:Q809830
↑ ^а ^б archINFORM — 1994.
d:Track:Q265049
↑ Французьке слово Hôtel означає тут не власне готель, а особняк, окремий будинок, див. статтю особняк
↑ Таке написання у виданні О. Л. Шевнюк. Історія мистецтв : навч. посіб. / Олена Леонідівна Шевнюк. – К. : Освіта України, 2015.
↑ / chan / musee / action_culturelle / docs / Historique_Hotels.pdf Історія особняка на сайті музею історії Франції

Література

Georges Bonnefons, Les Hôtels historiques de Paris, 1852, p. 5.
Fiske Kimball, The Creation of the Rococo (Philadelphia Museum of art), 1943.
Jean Pierre Babelon: Le grand Appartement du Prince de Soubise au rez-de-chaussée de l'Hôtel de Soubise (Archives Nationales): histoire des états successifs jusqu'à la récente restauration. In: Cahiers de la Rotonde. n° 5 (1982), Paris, p. 43–98.
Philippe Béchu, Christian Taillard: Les hôtels de Soubise et de Rohan-Strasbourg. Marchés de construction et de décor. Centre historique des Archives nationales, Paris 2004.