Народився у сім'ї музиканта. Спочатку його ім'я було Niccolò Vito Piccinni, але з приїздом у Францію він скасував друге n у своєму прізвищі, наблизивши таким чином його до французької вимови. В радянській лексичній традиції (БРЭ, МЭ, МЭС та ін.) прийняте написання з двома літерами «ч» і двома літерами «н».
Видатний представник нового покоління неаполитанської оперної школи, він збагатив мелодику жанру опери-буффа, вніс у музику ліризм, розширив використання оперного оркестру, арій та ансамблів. Всього він є автором 127 опер.
Вперше виступив як композитор у жанрі опери-буффа у 1754 р., написавши на лібретто Антоніо Паломба[en] оперу «Розгнівані жінки», котра була поставлена на сцені неаполітанського театру «Фьорентіні[it]». Опера «Добра дочка» за романом Річардсона сприяла перетворенню італійської комічнох опери в ліричну музичну комедію. Паралельно розвивав і оперу-серіа.
Наприкінці 1776 року, прийнявши запрошення Французького двору бути викладачем співу для королеви Марії-Антуанетти і очолити паризькийІталійський театр, він переїхав у Париж, де опинився у центрі музично-суспільної боротьби між «глюкистами» (прихильниками музичної школи співпереживань К. В. Глюка) і «піччіністами» - прихильниками його власної музики з класичною літературно-драматичною основою та зовнішньою красою.
Особливо загострились суперечки, коли в Париж в 1776 году приїхав італійський оперний композитор Нікколо Піччінні, що зіграв позитивну роль в розвитку італійської opera-buffa. По відношенню до opera-seria Піччінні, зберігав традиційні риси цього напрямку, стояв на старих позиціях. Тому вороги Глюка вирішили протиставити йому Піччінні і розпалити між ними суперництво. Ця полеміка, що продовжувалася на протязі декількох років і вщухла лише після від'їзду Глюка з Парижа, отримала назву «війни глюкістів и піччінністів». Боротьба партій, згуртованих навколо кожного з композиторів, не відображалась на стосунках між ними самими. Піччінні, що пережив Глюка, казав, що він багато чим забов'язаний останньому, і дійсно, в своїй опері «Дідона» Піччінні використовував оперні принципи Глюка.
Поступово послідовники школи Глюка, серед котрих Антоніо Сальєрі та Антоніо Саккіні, потроху витіснили його твори з головних оперних сцен.
Його ім'ям названа консерваторія у Барі, де навчалися багато світових славетних музикантів, у тому числі Фабіо Мастранджело та ряд інших. Також його ім'я носить театр у Барі — Театр Піччіні, заснований у 1854 році.
Син: Луїджі Піччіні (1766—1827) — композитор, написав кілька опер для театрів Парижа і Неаполя.
Онук: Алессандро Піччінні (Luigi Alessandro Piccinni) (1779—1850) — французький композитор.
Вибрані твори
1754 — опера «Розгнівані жінки» (театр «Фьорентіні», Неаполь).
1756 — опера «Зиновія» (театр «Сан-Карло», Неаполь).
1760 — опера «Добра дочка» («Чеккина») на лібретто К. Гольдоні за романом «Памела, або нагороджена чеснота» Річардсона («Театр делле Даме», Рим)
1778 — опера «Роланд» (театр «Гранд-Опера», Париж)
1780 — «Атіс»
1781 — «Іфігенія в Тавриді» (театр «Гранд-Опера», Париж). Оперу з такою ж назвою на той же сюжет створив у 1779 році і Глюк, що викликало новий етап творчих баталій.
1783 — «Дідона».
1785 — «Пенелопа».
Три ораторії, у тому числі «Смерть Авеля» (1792) — взірець бравурного вокального стилю.
Література
Матеріали і документи з історії музики. / Під ред. М. В. Іванова-Борецького. — Т. 2. — М., 1934.
Abert H. Piccinni als Buffokomponist. // Jahrbuch der Musikbibliothek Peters fur 1913. — Lpz., 1914.
Curzon H. de. Les dernieres-annees de Piccinni a Paris. — P., 1890.
Della Corte A. Piccinni. — Bari, 1928.
Cametti A. Saggio cronologico delle opere teatrali di Niccolo Piccinni, «RMI», Vili. — Torino, 1901.
Ginguené P.-L. Notice sur la vie et les ouvrages de Niccolo Piccinni. — P., 1801.
