PROFILPELAJAR.COM

	Никита (Будка)
	Єпископ-помічник Львівської архієпархії
	Єпископ-помічник Львівської архієпархії
1929 — 1 жовтня 1949
Обрання:	1929
Церква:	Українська Греко-Католицька Церква
	Титулярний єпископ Патари
	Титулярний єпископ Патари
15 липня 1912 — 1 жовтня 1949
Обрання:	15 липня 1912
Попередник:	Luigi M. Cannavò (Canavo), O.F.M. Cap.
Наступник:	Vincenzo Maria Jacono
	Екзарх Канади
	Екзарх Канади
15 липня 1912 — 9 листопада 1928
Обрання:	15 липня 1912
Церква:	Українська Греко-Католицька Церква
Наступник:	Василь Ладика
Альма-матер:	Віденський університет , Авґустинеум , Інсбруцький університет і Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку
Діяльність:	греко-католицький священник
Народження:	7 червня 1877; с. Добромірка, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Смерть:	1 жовтня 1949 (72 роки); табір в Караганді, КРСР
Священство:	14 жовтня 1905
Єп. хіротонія:	13 жовтня 1912
	Никита у Вікісховищі

Блаженний Ники́та Бу́дка (7 червня 1877, Добромірка — 1 жовтня 1949, табір в Караганді, Казахська РСР) — церковний діяч, перший єпископ УГКЦ в Канаді, священномученик, проголошений блаженним 2001 року.^[3]

Дитинство, школи, університети

Народився 7 червня 1877 року в селі Добромірка (Збаразький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна) у селянській родині.

Початкову освіту здобув у рідному селі, згодом навчався у Першій класичній гімназії в Тернополі, яку закінчив у 1897 р. з відзнакою. Був вихователем дітей князя П. Сапіги в с. Більче-Золоте (нині Борщівського району). 1902 р. у Відні відбував військову службу.

Вивчав право у Львівському університеті, богослов'я у Львівській Духовній семінарії та в Університеті «Канізіанум» (Інсбрук, Австрія). 14 жовтня 1905 р. отримав священичі свячення з рук Митрополита Андрея (Шептицького). Потім здобув ступінь доктора богослов'я у Віденському університеті (1909 — Діссертация докторска: Дисциплїна Грецкої Церкви в сьвітлі полєміки за часів Фотия). Під час студій (1907 р.) організував філію австрійського Товариства св. Рафаїла для охорони українських емігрантів з Галичини та Буковини: працював у цій організації п'ять років.

Священниче й єпископське життя

Після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці отримав 14 жовтня 1905 року священничі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького.

Був префектом ^{Духовної семінарії} у Львові, радником подружнього трибуналу та референтом імміграційних справ, засновником і редактором місячника «Емігрант» (1910—1912). Опікувався українськими емігрантами в Австрії, Німеччині, Бразилії, Аргентині, Канаді та Боснії.

15 липня 1912 року Папою Пієм XI призначений єпископом для українців-католиків у Канаді й титулярним єпископом Патари. В Канаді він організував активну душпастирську діяльність та заклав основу для подальшого розвитку української греко-католицької митрополії.

Єпископська хіротонія відбулася у Львові 13 жовтня 1912 р.(за іншими даними 14 жовтня).

Засновує в Канаді гуртожитки для української молоді. За час перебування в Канаді організовував парафії, будував церкви і школи, засновував бурси: імені Митрополита Андрея Шептицького в Сен-Боніфас (Манітоба) та імені Тараса Шевченка в Едмонтоні (Альберта); Дівочу академію Пресвятого Серця Христового в Йорктоні (Саскачеван), притулки для сиріт (у селах Мондер й Айтуна), народні доми, осередки «Просвіти», допомогові товариства, започаткував часопис «Канадійський Українець», видав молитовник, боровся проти сектантства. У 1913 р. організував Собор, на якому затверджено правила Русько-Католицької Церкви в Канаді.

Сучасники критикували єпископа Будку за догматизм, негнучкість позиції, невміння вчасно давати відповіді на гострі питання свого часу. Зокрема, єпископ мав тривалий конфлікт з національно налаштованими вчителями, яких звинувачував у секулярізації освіти (а ті його, в свою чергу, у тому, що він ставив інтереси далекого Риму вище за національні інтереси українців). За кілька тижнів до початку 1-ї світової війни єпископ зробив контроверсійну заяву, закликавши українців Канади підтримати «нашу Австрію» проти Сербії^[4], що згодом канадська влада використала як один з приводів для інтернування етнічних українців. У кінці війни, 1918 р., серед українських греко-католиків Канади стався розкол, і частина їх відійшла від греко-католицької церкви, заснувавши спільно з православними Українську греко-православну церкву у м. Саскатун.

У 1918 р. прийняв канадське громадянство. Того ж року організував два просвітньо-фермерських з'їзди, а в 1919 році заснував Українську народну раду у Вінніпезі. У 1924 році в Йорктоні скликає перший собор греко-католицького духовенства. В 1927 році подав у відставку з посади правлячого єпископа, за ним було збережено титул почесного єпископа.

У 1928 р. через погіршення здоров'я повертається в Україну, та стає Генеральним Вікарієм Митрополичої Капітули у Львові. Займається відновленням санктуарію Богородиці в Зарваниці.

Арешти, заслання, смерть

11 квітня 1945 року Никита Будка разом з іншими єпископами Української греко-католицької церкви арештований більшовицькою владою. Його звинувачено в тому, що він викладав у підпільній семінарії, відправляв в 1939 р. панахиди жертвам більшовицького терору, агітував за відокремлення України від СРСР. Засуджений до 8 років таборів особливого режиму і призначив відбування терміну ув'язнення в Казахстані.

Помер 1 жовтня 1949 р. «від серцевого нападу» у таборі Караганди, у 72-річному віці. Місце поховання — невідоме, хоч відомо, що воно знаходилось на одному із цвинтарів Карлагу, біля села Каражар. Але, хоча мешканці села нічого не знають і нічого не чули про табірний цвинтар, врешті-решт з'ясувалося, що він був на тому місці, де сьогодні розміщена свиноферма.

Беатифікація

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла II.

Примітки

↑ Дмитро Б. Hierarchy of the Kyivan Church (861-1990) — С. 315, 348.
d:Track:Q5285805 d:Track:Q29705536
↑ ^а ^б GCatholic.org — 1997.
d:Track:Q25932135
↑ vfrcbv, vfrc bv (2024). 02212 (erhf]ycmrf) . vffrcbvbbbv.
↑ Hryniuk, Stella. The Bishop Budka Controversy: A New Perspective // In: Canadian Slavonic Papers / Revue Canadienne des Slavistes, Vol. 23, No. 2 (June 1981), pp. 154—165 (12 pages). Published By: Taylor & Francis, Ltd.

Джерела

Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861—1990). — Львів : Каменяр, 1996. — 567 с. — ISBN 5-7745-0687-8.
Боклінка Н. Мученик за віру християнську // Збараж — місто в Медоборах. — Т. : Джура, 2001. — С. 14—15.
Будка Микита (1877—1949) — церковний діяч, доктор богословія // Енциклопедія Українознавства / Під ред. В. Кубійовича. — Л., 1993. — Т. 1. — С. 184.
Будка Никита — релігійний діяч //«Журавлина» книга: Тернопільська українська західна діаспора: Слов. імен. А — Ї / Упор.-ред. Б. Мельничук, Х. Мельничук. — Т., 1999. — Ч. 1. — С. 75—76.
Головин Б., Комариця М (ЕСУ). Будка Никита (Микита) Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 194. — ISBN 966-528-197-6.
Гудеш Т. Святі посеред нас: [Папа Римський беатифікував 29 осіб — серед них єпископ Н. Будка] // Українське слово. — 2001. — 27 черв. — 4 лип. — С. 10.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Культурне життя в Україні. Західні землі: Док. і матеріали: 1939—1953. — К. : Наукова думка, 1995. — Т. 1. — 748 с.
Мовчан О. М. Будка Никита [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 390. — ISBN 966-00-0734-5.
Нескорена церква: Українська греко-католицька церква у ХХ столітті: [У документі ЦК КП(б)У йдеться про проведення операції по арештах антирадянського духовенства греко-католицької церкви, зокрема про Н. Будку] // Людина і світ. — 1995. — № 3-4. — С. 9—14; № 5—6. — С. 6—11. — (Документи свідчать).
Перший український єпископ у Канаді // Головин Б. Мученики та ісповідники української церкви XX століття: Нариси. Ст. Дослідж.. — Т., 2000. — С. 77-81.
125 років від дня народження Будки Никити (07.06.1877 — 01.10.1949) // Література до знаменних і пам'ятних дат Тернопільщини на 2002 рік: Бібліогр. список. — Т., 2002. — С. 47—48.
Хаварівський У. Герби Львівських владик в Унії з Римом (1667—2007). — Тернопіль, 2008. — 112 с.
Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome, 1984. — 366 p. (англ.)
Blazejowskyj D. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. — Rome, 1988. — 284 p. (англ.)