Неперервна інтеграція (англ.Continuous Integration) — практика розробки програмного забезпечення, яка полягає у виконанні частих автоматизованих складань проєкту для якнайшвидшого виявлення та розв'язання інтеграційних проблем. У звичайному проєкті, де над різними частинами системи розробники працюють незалежно, стадія інтеграції є завершальною. Вона може непередбачувано затримати закінчення робіт. Перехід до неперервної (постійної) інтеграції дозволяє знизити трудомісткість інтеграції та зробити її передбачуванішою завдяки найранішому виявленню та усуненню помилок і суперечностей.
За фактом оновлення репозиторію і за іншими критеріями.
Побудова за розкладом
У разі складання за розкладом, вони, як правило, проводяться кожної ночі в автоматичному режимі - нічні складання (щоб до початку робочого дня були готові результати тестування). Для розрізнення додатково вводиться система нумерації складань — зазвичай, кожне складання нумерується натуральним числом, яке збільшується з кожним новим складанням. Початковий код та інші вихідні дані при взятті їх з репозиторію системи контролю версій позначаються номером складання. Завдяки цьому, точно таке ж складання може бути точно відтворене в майбутньому — досить взяти вихідні дані по потрібній мітці і знову запустити процес. Це дає можливість повторно випускати навіть дуже старі версії програми з невеликими виправленнями.
Переваги
Проблеми інтеграції виявляються і виправляються швидше, що виявляється дешевше
Постійна наявність поточної стабільної версії разом з продуктами складань — для тестування, демонстрації, тощо
Негайний ефект від неповного або непрацюючого коду привчає розробників до роботи в ітеративному режимі з коротшим циклом.
Недоліки
Витрати на підтримку роботи безперервної інтеграції
Потенційна необхідність у виділеному сервері під потреби безперервної інтеграції
Негайний ефект від неповного або непрацюючого коду відучує розробників від виконання періодичних резервних включень коду в репозиторій
У разі використання системи управління версіями початкового коду з підтримкою розгалуження, ця проблема може вирішуватися створенням окремої «гілки» проєкту (англ.branch) для внесення великих змін (код, розробка якого до працездатного варіанту займе кілька днів, але бажано частіше резервне копіювання в репозиторій). Після закінчення розробки та індивідуального тестування такої гілки, вона може бути об'єднана (англ.merge) з основним кодом або «стовбуром» (англ.trunk) проєкту.
