«Недільний айнтопф» (нім. Eintopfsonntag) — пропагандистська акція, що проводилася в гітлерівській Німеччині з 1 жовтня 1933 року з метою єднання нації, а також для ослаблення дефіциту жирів, що відчувався в країні, для подолання якого були потрібні значні кошти в іноземній валюті.

Однієї неділі місяця, з жовтня по березень, у кожному німецькому домогосподарстві на обід слід було подавати тільки айнтопф. Економія у витратах на такий обід у порівнянні зі звичайним недільным обідом встановлювалася зверху у розмірі 50 пфенігів, які передавалися на користь «Зимової допомоги» місцевим активістам НСДАП під час поквартирних обходів. Економія коштів на айнтопфі замість звичайного недільного обіду могла становити і більше, наприклад, завдяки рецепту айнтопфа на чотири порції у 1933 році, можна було заощадити 1,18 рейхсмарки^[1][2].

Рецепти айнтопфу публікувалися в газетах, популярна авторка кулінарних книг Ерна Горн випустила спеціальну збірку рецептів айнтопфу. У Гамбурзі 4 лютого 1934 року, близько 65% всіх домогосподарств внесли внески з айнтопфу на суму 104 200 рейхсмарок^[3]. Взимку 1935/36 років завдяки «недільному айнтопфу» було зібрано 31 млн рейхсмарок^[4], що було порівняно з доходом, який отримує «Зимова допомога» від зборів пожертвувань на вулиці^[5]. Пропаганда прославляла «діючий німецький соціалізм».

Керівництво нацистського режиму ввело у практику колективні обіди з айнтопфом і використало їх у пропагандистських цілях. На думку Гітлера і Геббельса, недільний айнтопф — не лише матеріальний внесок, а й духовний внесок у народне єднання. Недостатньо платити внесок з айнтопфу та поїдати свій звичайний недільний обід. Недільним айнтопфом весь німецький народ повинен принести свідому жертву на допомогу співвітчизникам. Газета Kasseler Post у жовтні 1934 року публікувала встановлені дати «недільних айнтопфів» і рецепти, що допускалися для їхнього приготування: гороховий айнтопф з ковбасою, свинячим вухом або солониною, айнтопф з яловичиною і макаронами або овочевий. Всі підприємства громадського харчування в Касселі в дні «недільного айнтопфа» поділялися на три класи з відповідними ціновими категоріями: 70 пфенігів, 1 рейхсмарка або 2 рейхсмарки з порції айнтопфу. На підтвердження сплати внеску з айнтопфу відвідувачі отримували пронумеровану квитанцію^[6].

На думку німецького історика Норберта Фрая, «регулярні прийоми простої їжі» певною мірою заощаджували ресурси народного господарства, але набагато важливішим у Третьому рейху була їхня «соціально-психологічна мета»: «недільний айнтопф» виступав зразком націонал-соціалістського «народного виховання» і вселяв колективну жертовність. Послання «недільного айнтопфу» — народне єднання існує, і всі у ньому беруть участь^[7]. Під час Другої світової війни поняття «недільного айнтопфу» зникло. Замість нього у «Зимової допомоги» було запроваджено поняття «жертовної неділі»^[8].

• Ursula Heinzelmann. Was is(s)t Deutschland. Eine Kulturgeschichte über deutsches Essen / Ralf Frenzel. — Süddeutsche Zeitung Edition. — Wiesbaden : Tre Torri Verlag GmbH, 2016. — (Gourmet Edition) — ISBN 978-3-944628-78-3.
• Rainer Horbelt, Sonja Spindler. Eintopf-Sonntage // Die deutsche Küche im 20. Jahrhundert: von der Mehlsuppe im Kaiserreich bis zum Designerjoghurt der Berliner Republik. — Frankfurt am Main : Eichborn, 2000. — ISBN 3-8218-1593-0.
• Cornelia Schmitz-Berning: Vokabular des Nationalsozialismus. Walter de Gruyter, Berlin 1998, S. 173 f.

• Айнтопф та народне єднання(нім.)