PROFILPELAJAR.COM

Наполеон Никодим Цибульський
Наполеон Никодим Цибульський
Napoleon Nikodem Cybulski
Народився	13 вересня 1854; Кривоноси, Q106648355?, Свенцянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер	26 квітня 1919 (64 роки); Краків, Польська Республіка
Поховання	Раковицький цвинтар
Місце проживання	Санкт-Петербург
Країна	Російська імперія; Республіка Польща
Національність	поляк
Діяльність	біолог, викладач університету, політик, лікар
Alma mater	Військово-медична академія, Санкт-Петербург, Росія
Галузь	фізіологія
Заклад	Ягеллонський університет
Посада	посол до Галицького сейму[d] і ректор Ягеллонського університетуd
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Науковий керівник	Іван Тархнішвілі
Членство	Академія знаньd
Відомий завдяки:	дослідження дії адреналіну, електроенцефалографія
Рід	Q28671805?
Нагороди
	Наполеон Цибульський у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Цибульський.

Наполеон Цибульський (Никодим Осипович Цибульський), пол. Napoleon Nikodem Cybulski; 14 вересня 1854, Кривоноси — 26 червня 1919, Краків) — польський і російський вчений-фізіолог, ендокринолог, один з відкривачів адреналіну та електричної активності головного мозку (1890), піонер застосування методу електроенцефалографії^[4], доктор медицини, громадський діяч, публіцист і філософ.

Біографія

Народився 14 (за іншими даними 13) вересня 1854 року у невеликому маєтку-застінку Кривоноси у волості Кобильнік Свенцянського повіту Віленської губернії Російської імперії в сім'ї дрібного польського шляхтича Юзефа Наполеона гербу Правдич і Марціянни з дому Гуторовичів.

1875 року зі срібною медаллю закінчив гімназію в Мінську. Того ж року поступив до Імператорської медико-хірургічної академії у Санкт-Петербургу, де навчався до 1880 року та здобув диплом з відзнакою. Ще навчаючись на другому курсі, 1877 року він почав працювати на кафедрі фізіології під керівництвом професора Івана Тархнішвілі. У вересні 1881 р. за рекомендацією останнього Н.Цибульський був призначений на посаду прозектора кафедри фізіології Військово-медичної академії, якою й завідував І. Р. Тарханов; на цій посаді Н.Цибульський пропрацював до жовтня 1885 року.
Того ж року захистив дисертацію на тему «Исследования над скоростью движения крови посредством фотогемотахометра» та отримав ступінь доктора медицини.

У жовтні 1885 року був обраний професором кафедри фізіології Ягеллонського університету, згодом як завідувач кафедри зробив значний внесок у її становлення і розвиток, зокрема, організував фізіологічну лабораторію.
У 1887—1888 та 1895—1896 роках виконував обов'язки декана медичного факультету, у 1904—1905 рр. — ректора, а в 1905—1909 рр. — проректора університету.

Окрім медицини цікавився також соціальними питаннями, виступаючи як публіцист зі статтями: Чи держава і суспільство зобов'язані сприяти розвитку науки? (1895), До питання про організацію селянських господарств (1896), Наука і потреби війни (1918). Він був великим прихильником залучення жінок до медичних досліджень. Був одним із засновників у 1891 році першої жіночої гімназії у Кракові. У 1916 році придбав особняк та оселився у Навойовій Гурі, Ґміна Кшешовіце. У 1918 році він отримав премію Фонду Еразма і Анни Єжмановських, присуджену Польською академією наук.

Помер у власному кабінеті в університеті внаслідок інсульту^[5]. Посмертно нагороджений у 1936 році Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі^[6].

Наукова діяльність

Основні наукові праці присвячені проблемам загальної фізіології та фізіології кровообігу.

1880 — одним з перших застосував внутршньовенне вливання соляних розчинів, за що отримав диплом з відзнакою.
1894 — спільно з Владиславом Шимановичем відкрив фізіологічну дію секретів наднирників — адреналіну й адреналіноподібних речовин.
Вивчав природу нервого збуждення й гіпнозу.
Досліджував вплив депресорного й блукаючого нервів на кровообіг і діяльність серця.
Розробив нові методи дослідження і створив прилади, що дозволяють визначити швидкість руху і масу крові у різних органах і судинах (гемотахометр та інші прилади).

Був засновником краківської фізіологічної школи, від 1887 року — членом-кореспондентом, а з 31 жовтня 1891 року — дійсним членом Польської академії наук.

Піонер польської електроенцефалографії та ендокринології. Одним з перших в 1890 році отримав запис ЕЕГ кори головного мозку.

Автор близько 100 наукових праць.

Найбільш відомі з його учнів: Адольф Бек (Adolf Beck), Владислав Шимонович (Władysław Szymonowicz), Леон Вахгольц (Leon Wachholz), Александер Роснер (Aleksander Rosner), Станіслав Мазярський (Stanisław Maziarski) та багато інших.

Деякі тези, що містяться в книзі Цибульського про гіпнотизм з точки зору фізіології дозволяють віднести його до предтеч концепції несвідомого, який випередив ідеї Фрейда^[7].

Основні праці

Физиология человека.— 1-е изд (1896)
Физиология человека.— 2-е изд (1915).
O metodach badania fizyologicznego (1885)
Nowy przyrzad do badania prędkości ruchu krwi (fotohaemotachometr) i jego zastosowanie (1886)
O hypnotyzmie ze stanowiska fizyjologicznego (1887)
Nowy manometr do oznaczania parcia w żyłach za pomocą fotografii (1888)
O ucisku mózgu (1890)
Dalsze zjawiska nad zjawiskami elektrycznymi w korze mózgowej małpy i psa (1891)
Nowa modyfikacja kalorymetru (1894)
O funkcji nadnercza (1895)
Próba nowej teroyi zjawisk elektrycznych w tkankach zwierzęcych (1898)
Kilka słów w sprawie jadów w jelicie prawidłowem (1907)
Wpływ błon i przegród na siły elektromotoryczne (1909)
Fizyologia człowieka (1915)
O termodynamice mięśniowej (1916)
Elektryczność zwierzęca [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ ^а ^б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
d:Track:Q96022943
↑ Base biographique — BIU Santé.
d:Track:Q867925 d:Track:Q105958830
↑ https://www.polskipetersburg.pl/hasla/cybulski-napoleon-nikodem
↑ Maciej Iłowiecki: Dzieje nauki polskiej. Warszawa: Wydawnictwo «Interpress», 1981, s. 194. ISBN 83-223-1876-6.
↑ Napoleon Cybulski (пол.). Grupa Onet.pl. Процитовано 27 жовтня 2015.
↑ 11 listopada 1936 «za wybitne zasługi na polu nauki i wychowywania młodzieży w duchu patriotycznym położone w latach 1905—1918» — Monitor Polski, 1936. 263, 464}}
↑ Bartłomiej Dobroczyński: Idea nieświadomości w polskiej myśli psychologicznej przed Freudem. Kraków: Universitas, 2005, s. 294; s. 229 i n.. ISBN 83-242-0539-X.