У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Назаров.
Едуа́рд Васи́льович Наза́ров (23 листопада 1941, Москва — 11 вересня 2016, там же) — радянський і російський аніматор, режисер і художник. Народний артист Росії (2012)[1][2]. Заслужений діяч мистецтв СРСР, лауреат Державної премії СРСР.[3]
Життєпис
Закінчив Строгановське художньо-промислове училище[4]. Працював в анімації з 1959 року спочатку прорисовником, потім асистентом художника-постановника у Михайла Цехановського, художником-постановником у Федора Хитрука, режисером, займався оформленням книг і журналів: «Квант», «Веселые картинки», «Мурзилка», «Химия и жизнь[ru]», «Знание — сила», «Миша» та інших.
З 1979 по 2000 викладав на Вищих курсах сценаристів і режисерів. У 1993 році організував школу-студію режисерів-аніматорів «ШАР» спільно з Андрієм Хржановським, Федором Хитруком, Юрієм Норштейном. Співавтор і ведучий телепрограм «Анімація від А до Я» (1996—1998), «Світ анімації або анімації світу» (1999—2001), знімався в документальних серіалах «Союзмультфільм — казки і були» (серія «Веселі казки про сумне», 2003), «Фабрика чудес» (серія «Художник-постановник», 2006), «Невагома життя» (2006), документальний фільм «Російська магія» (2004).
З 1991 року — президент (з Давидом Черкаським) Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК». Разом з Юрієм Норштейном брав участь у проекті Юрія Красного зі створення анімаційного фільму на основі малюнків дітей-інвалідів. З 2004 року був головою худради студії «Пілот».
Після смерті Олександра Татарського з серпня 2007 року обіймав посаду художнього директора студії «Пілот». Брав участь у створенні циклу «Гора самоцвітів» як художній керівник, сценарист й актор; крім того, сам поставив кілька фільмів, вперше з 1987 року.
В 2012 року на XVII церемонії Відкритого фестивалю у Суздалі його мультфільм «Жив-був пес» (1982) очолив сотню найкращих вітчизняних мультфільмів на думку ста професіоналів індустрії[5].
Режисер тривалий час мав проблеми з судинами, страждав на діабет і незадовго до смерті пережив ампутацію ноги[6].
Помер 11 вересня 2016 року у Москві на 75-му році життя. Церемонія прощання з мультиплікатором відбулася 14 вересня 2016 року у Будинку кіно. Похований на Ваганьковському кладовищі (ділянка № 43)[7].
Сім'я
Дружина — Тетяна Петрівна Литко (1944—2022) — асистент режисера на кіностудії «Союзмультфільм»[8]. Похована поруч із чоловіком.
Призи на фестивалях
- «Полювання» (1979)
- На III МКФ мультфільмів в Ешпінью (Португалія), 1980
- На МКФ в Уеска (Іспанія), 1980
- «Жив-був пес» (1982)
- На Міжнародних днях анімаційного кіно в Аннесі (Франція), 1983 р. Спеціальний приз журі.
- Приз на МКФ молодих режисерів в Турі (Франція), 1983 р.
- Перший приз на V МКФ казкових фільмів в Оденсе (Данія), 1983 р.
- «Подорож мурахи» (1983)
- На VI Всесвітньому фестивалі анімаційних фільмів у м Загребі (Югославія) — Перший приз в категорії дитячих фільмів, 1984.
- «Мартинко» (1987)
- Офіційний вибір на міжнародному фестивалі в Шанхаї (Китай), 1988 р.
Фільмографія
- Фільми, режисер
- Фільми, сценарист
- Фільми, художник-постановник
- Фільми, художник
- Фільми, аніматор
- Фільми, художній керівник
- Фільми, озвучував ролі
- Фільми, читає текст
- Серіали, художник
- «Фонд правових реформ» (1998)
- Серії фільмів, художній керівник
Примітки
Література
- Сергей Капков, Энциклопедия отечественной мультипликации, М., Алгоритм, 2006, 816стор. ISBN 5-9265-0319-4
Посилання
