PROFILPELAJAR.COM

Нада Клаїч
Нада Клаїч
хорв. Nada Klaić
Народилася	21 липня 1920[…]; Загреб, Хорватія і Славонія[d], Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
Померла	2 серпня 1988[…] (68 років); Загреб, Соціалістична Республіка Хорватія, СФРЮ
Поховання	Мирогойське кладовище
Країна	Хорватія
Діяльність	мовознавиця, історикиня, перекладачка, викладачка університету
Alma mater	Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd
Галузь	історія і медієвістика
Заклад	Загребський університет

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Клаїч.

Нада Клаїч (хорв. Nada Klaić; 21 липня 1920, Загреб — 2 серпня 1988, Загреб) — хорватська історикиня, видатна хорватська медієвістка ХХ століття,^[5] онука історика Вєкослава Клаїча. Істотна частина її наукового доробку присвячена критиці середньовічних джерел.^[5]

Наукова кар'єра

Нада Клаїч закінчила філософський факультет Загребського університету, де потім викладала протягом 45 років,^[6] розпочавши свою викладацьку й наукову роботу в 1943 р. на кафедрі історії цього факультету^[5] та ставши в 1969 р. професором середньовічної історії Хорватії.^[5]^[6] Цю посаду вона займала до своєї смерті в 1988 р.^[5]

Починаючи з 1946 р., коли Нада здобула ступінь доктора, захистивши дисертацію «Політичний та суспільний устрій Славонії за Арпадів»,^[5]^[6] ^[6] вона кілька десятиліть займалася дослідженням середньовічної історії Хорватії. Клаїч зібрала висліди своїх розгорнутих аналітичних розслідувань, спершу оприлюднених у журналах і виданнях наукових установ, а також монографій та розвідок з історії Хорватії.

Історичні досліди

Вона досліджувала період від приходу слов'ян (див. Велике переселення народів) до ХІХ ст.^[5] Під раннім впливом М. Баради, Л. Гауптмана, Б. Графенауера і Я. Шидака вносила свій вклад у хорватську медієвістику, пишучи статті на теми соціальної історії.^[5] Книжка «Історія народів Югославії ІІ» (1959) включає її всеосяжний огляд історії Хорватії раннього нового періоду, містячи елементи економічної та соціальної історій.^[5]

Особливу увагу приділяла історії міст, що засвідчують кілька її досліджень і книжок: «Задар у середні віки до 1409 р.» (з Іво Петрічолі, 1976), «Загреб у середні віки» (1982), «Замітки про Вуковар у середні віки» (1983), «Трогір у середні віки: публічне життя міста та його мешканців» (1985), «Копривниця в середні віки» (1987).^[5]

Вона — авторка численних праць про заворушення та суспільні конфлікти, які зібрала у книжці «Суспільні потрясіння та заколоти в Хорватії в XVI і XVII століттях» (1976).^[5] Роль конкретних вельмож описала у книжках «Останні князі Цельські в землях корони Святого Стефана» (1982) та «Медведград і його володарі» (1987).^[5]

Велика частина її доробку — це розбір і оприлюднення історичних джерел.^[5] Покладаючись частково на внесок попередніх істориків, вона проаналізувала весь хорватський дипломатичний матеріал раннього середньовіччя («Дипломатичний аналіз документів доби правителів Хорватії місцевого походження», 1965, 1966–67), поставивши під питання його справжність.^[5] Поряд з анонімним сплітським літописом під назвою «Historia Salonitana maior» (1967) Клаїч опублікувала кілька джерел, перекладених із латини на потреби студентів («Джерела для хорватської історії до 1526», 1972).^[5]

Вона подала всеосяжну та оригінальну концепцію ранньосередньовічного розвитку хорватських земель у книжці «Історія хорватів у ранньому середньовіччі» (1971), а також зібрала свої праці про численні проблеми пізнішого періоду у книжці «Історія хорватів у високому середньовіччі» (1976).^[5] Вже після її смерті побачили світ такі її книжки: «Середньовічна Боснія: Політичне становище боснійських правителів до коронування Твртка 1377 р.» (1989) та «Історія хорватів у середньовіччі» (1990).^[5]

Вплив

Клаїч була однією з найвизначніших хорватських і югославських медієвістів ХХ ст. До її здобутків належать інноваційний та сучасний підхід до історії Хорватії (особливо для середньовіччя), який допоміг вивільнити історію від романтичного націоналізму ХІХ ст.,^[5] та переоцінка старіших історичних джерел.^[5] Однак істотна частка її поглядів і висновків суперечлива, а її праця викликала бурхливі реакції в історіографії.^[5] Як приклад можна навести її висновок, що документ «Pacta conventa» — це підробка, ймовірно, зроблена в XIV ст.,^[7] її «відсутність думки» щодо «питання про 1102» у статті з 1959 р., що заходить у суперечку з ранішою працею з цього питання хорватського письменника Олега Мандича,^[8] та її погляд на хорватське переселення та стару батьківщину у VII ст., а також інші теми ранньої хорватської історії.^[5]

Клаїч украй критично ставилася до роботи деяких науковців, як-от Фердо Шишича (яку вона залишала без уваги через буцімто слабкий аналіз) або Л. Гауптмана (щодо тези про міграцію хорватів із Білої Хорватії та ірано-кавказької теорії походження ранніх хорватів).^[9] Її непохитні припущення про походження та ранню батьківщину хорватів спиралися на тезу Маргетича, згідно з якою хорвати прибули в Далмацію наприкінці VIII або на початку ІХ ст., хоча Маргетич наголошував, що це лише припущення, яке згодом він відкинув.^[10] Особливо впливали на її точку зору довільні міркування щодо слов'ян німецьких та австрійських учених Г. Кунстмана, Й. Геррмана, Р. Вернера і О. Кронштайнера.^[11]^[12]

Клаїч заявляла, що не було слов'янської міграції з півночі на південь, а скоріше з півдня на північ, оскільки слов'яни були корінними на Балканах, тому не було переселення так званих «білих хорватів» із Білої Хорватії в Карантанію.^[13] Вона підтримала тезу Г. Кунстмана про те, що слов'яни не мали власних племінних імен, а їхні імена слід виводити з іллірійського, грецького і візантійського культурних середовищ.^[14] Вона вважала, що хорватами звали слов'ян Аварського каганату, яким управляли авари, і таким чином твердо вірила, що хорватська державна організація та титули «жупан» і «бан» були аварського походження.^[15] Вона гадала, що виявлені могили з-перед IX ст. належали аварам, а не хорватам^[16] і що авари жили в Далмації.^[17]

Цей та інші погляди, такі як готське адміністративне походження Лібурнії та існування аварських «жупанійської Лібурнії», «банської Лібурнії» та «жупанійської Істрії»,^[16] а також її постійне міркування про некомпетентність археологів за відсутності доказів її теорій^[18] були піддані критиці та відхилені такими сучасними вченими, як Н. Будак і П. Штіх через нестачу надійних доказів і джерел.^[19] Мирослав Брандт розкритикував Клаїч як протеже соціалістичної Югославії в її підході до хорватської історіографії.^[20]^[12]^[20]^[12]

Твори

Političko i društveno uređenje Slavonije za Arpadovića (Політичний та суспільний устрій Славонії за Арпадів, 1946)
Текст у збірнику Historija naroda Jugoslavije II (Історія народів Югославії ІІ, 1959)
Diplomatička analiza isprava iz doba hrvatskih narodnih vladara (Дипломатичний аналіз документів доби правителів Хорватії місцевого походження, 1965, 1966–67)
Povijest Hrvata u ranom srednjem vijeku (Історія хорватів у ранньому середньовіччі, 1971)
Povijest Hrvata u razvijenom srednjem vijeku (Історія хорватів у високому середньовіччі, 1976)
Društvena previranja i bune u Hrvatskoj u XVI i XVII stoljeću (Суспільні потрясіння та заколоти в Хорватії в XVI і XVII століттях, 1976)
Zadar u srednjem vijeku do 1409. (Задар у середні віки до 1409 р., 1976)
Zagreb u srednjem vijeku (Загреб у середні віки, 1982)
Zadnji knezi Celjski v deželah Sv. Krone (словенською, Останні князі Цельські в землях корони Святого Стефана, 1982)
Crtice o Vukovaru u srednjem vijeku (Замітки про Вуковар у середні віки, 1983)
Trogir u srednjem vijeku: javni život grada i njegovih ljudi (Трогір у середні віки: публічне життя міста та його мешканців, 1985)
Koprivnica u srednjem vijeku (Копривниця в середні віки, 1987)
Medvedgrad i njegovi gospodari (Медведград і його володарі, 1987)

Опубліковано посмертно:

Srednjovjekovna Bosna: politički položaj bosanskih vladara do Tvrtkove krunidbe, 1377. g. (Середньовічна Боснія: Політичне становище боснійських правителів до коронування Твртка 1377 р., 1989)
Povijest Hrvata u srednjem vijeku (Історія хорватів у середньовіччі, 1990)

Переклади

Із латини на хорватську:

Historia Salonitana maior (1967)
Izvori za hrvatsku povijest do 1526. godine («Джерела для хорватської історії до 1526», 1972)

Література

Виноски

↑ ^а ^б ^в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б Swartz A. Open Library — 2007.
d:Track:Q461 d:Track:Q1201876 d:Track:Q302817
↑ ^а ^б ArhivX LOD
d:Track:Q56461074
↑ ^а ^б Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц ^ш Majnarić, 2009.
↑ ^а ^б ^в ^г Talan та Treskanica, 2009, с. 371.
↑ Antoljak, Stjepan (November 1995). Milan Sufflay kao paleograf i diplomatičar. Arhivski vjesnik (хорватською) . Хорватський державний архів (38): 144—45. ISSN 0570-9008. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 10 травня 2012.
↑ Klaić, Nada (1958–59). O. Mandić, "Pacta conventa" i "dvanaest" hrvatskih bratstava (PDF). Historical Journal (хорватською) . Хорватське історичне товариство. XI—XII: 165—206. ISSN 0351-2193. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 10 травня 2012.
↑ Marčinko, 2000, с. 146-49.
↑ Marčinko, 2000, с. 155.
↑ Marčinko, 2000, с. 150, 155.
↑ ^а ^б ^в Heršak, Nikšić, 2007, с. 261.
↑ Marčinko, 2000, с. 147, 150.
↑ Marčinko, 2000, с. 150, 153.
↑ Marčinko, 2000, с. 150—54.
↑ ^а ^б Marčinko, 2000, с. 152.
↑ Marčinko, 2000, с. 150—53.
↑ Marčinko, 2000, с. 152, 163.
↑ Marčinko, 2000, с. 162—63.
↑ ^а ^б Brandt, Miroslav (1996). Život sa suvremenicima - političke uspomene i svjetonazor [Living with contemporaries – political memories and worldview] (хорватською) . Zagreb: Naklada Pavičić. ISBN 953-6308-22-3.

Джерела

Ivan Majnarić (2009), Nada Klaić, Хорватський біографічний лексикон (хорватською) , Leksikografski zavod Miroslav Krleža, архів оригіналу за 18 жовтня 2020, процитовано 24 квітня 2014
Talan, Andreja; Treskanica, Stefan (жовтень 2009). Nada Klaić (1920.-1988.). Pro tempore (хорватською) (6–7): 370—375. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2014.
Marčinko, Mato (2000), Podrijetlo i dolazak Hrvata (Pretpostavke i osvrti te njihove kritike) [Походження та прибуття хорватів (припущення і огляди та їхня критика)], Indoiransko podrijetlo Hrvata [Індоіранське походження хорватів] (хорватською) , Naklada Jurčić, ISBN 953-6462-33-8
Heršak, Emil; Nikšić, Boris (2007), Hrvatska etnogeneza: pregled komponentnih etapa i interpretacija (s naglaskom na euroazijske/nomadske sadržaje) [Хорватський етногенез: огляд компонентних етапів та інтерпретацій (з наголосом на євразійські/кочові елементи)], Migration and Ethnic Themes (хорватською) , 23 (3), архів оригіналу за 8 серпня 2014, процитовано 25 березня 2020