Був онуком вана Сочхона та сином Го Дол-го, якого було вбито за наказом вана Понсана[1].
Після вбивства батька Мічхон був змушений переховуватись у горах. 300 року, після того як міністри Понсана організували змову та змусили вана вчинити самогубство, вони запросили зайняти трон саме Мічхона[1].
Мічхон переймався розвитком свого війська. Завдяки цьому під час розпаду китайської Династії Цзінь[2] ван зумів розширити кордони Когурьо на Ляодунський півострів та деякі інші китайські командирства[3]. Завоювання Мічхона мали дуже велике значення, оскільки вони зняли 400-річну присутність китайських держав на Корейському півострові[3][4].
За часів правління Мічхона Когурьо зіштовхнулась зі зростанням могутності племен сяньбі на заході. Це спричинило постійні сутички між Когурьо та сяньбі, втім досягти гегемонії в Ляодуні не зміг жоден з володарів: ані ван Когурьо, ані правитель сяньбі[2][3]. 330 року Мічхон відрядив посольство до Чжоу з проханням допомоги в боротьбі проти сяньбі, зокрема корейський ван пропонував здійснити напад на сяньбі зі сходу[5].
Мічхон помер 331 року, після чого трон зайняв його син Когугвон[3]. За дванадцять років його рештки викрали під час вторгнення Ранньої Янь та вимагали за них викуп.
Примітки
↑ абKing Bongsang. KBS Radio. KBS. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 9 травня 2020.
↑ абNortheast History Foundation (2007). Journal of Northeast Asian History. Journal of Northeast Asian History. 4 (1-2): 95—96.