У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мінаєв.
Сергій Юрійович Мінаєв (нар.12 січня1962, Москва) — радянський та російський співак, музикант, композитор, теле- і радіоведучий, шоумен і комік. Автор пародійних кавер-версій популярних хітів 1980-х і 1990-х років, називає себе «першим співаючим радянським диск-жокеєм».
Народився 12 січня 1962 року в Москві. Закінчив англійську спецшколу № 30. Потім закінчив Державне училище циркового та естрадного мистецтва (1983, естрадне відділення), ГІТІС (1987, акторський естрадний факультет). В училищі викладачами Сергія Мінаєва були Ілля Григорович Рутберг (пантоміма), Олексій Андрійович Бистров (степ), в інституті — Сергій Михайлович Дитятьєв (майстерність актора, спеціалізація), керівником курсу — народний артист СРСР І. Г. Шароєв.
Музична кар'єра
Закінчив музичну школу по класу скрипки. На другому курсі училища став вокалістом московської групи «Город». Колектив проводив репетиції у підвалі Будинку Культури «Червоний Пролетар» (там же, де колись репетирувала група Воскресение) і на той момент був чисто інструментальним. Згодом Мінаєв став виконувати власні пісні на вірші Сергія Мірова. Джерела натхнення колективу були вельми різноманітні — Earth, Wind & Fire, Стіві Вандер, Queen, Boney M, The Police, Воскрєсєніє, Машина Врємєні. Група «Місто» взяла участь у рок-фестивалі Московського фізико-технічного інституту в Долгопрудному в 1981 році і знялася в епізоді фільму «Не можу сказати прощай»Автор музики і виконавець гімну підводників Підводрічбуду СРСР[2][3].
Починаючи з 1979 року, Сергій Мінаєв почав пробувати себе в ролі диск-жокея, проводячи дискотеки в Московському авіаційному інституті, а з 1983 року — у готелі «Молодіжний»[4], ще з 1985 року — в готелі «Інтурист»[5] і «Спартак»[6]. У 1984 році виступав в якості диск-жокея в студентському таборі Московського енергетичного інституту біля Алушти, де познайомився зі своїм попередником Сергієм Лісовським, що згодом став його директором.
Відеокліп для однієї з найбільш популярних пісень Сергія Мінаєва, «Карнавал» (знятий в 1985 році для телепередачі «Веселі хлопці»), являв собою вершину винахідливості радянської телестудії - первинний відеосигнал пройшов через 15 стадій обробки. А для того, щоб пісню з таким «буржуазною» назвою пропустили в ефір перед трансляцією було запущено кілька ідеологічних гасел[7].
На професійній сцені Сергій Мінаєв дебютував у 1987 році у Палаці спорту «Лужники» в Москві в одному з перших танцювальних шоу СГП «Рекорд», виконавши пародію на «Modern Talking» і пісні Юрія Чернавського («Маргарита», «Шаман»). Тоді ж став одним з виконавців пісні «Замикаючи коло».
Найважливішим альбомом у творчості Сергія Мінаєва став альбом Радіо «Абракадабра» (записаний у 1987 році на студії Мусліма Магомаєва[8]). До нього увійшли закордонні танцювальні хіти, записані в режимі «нон-стоп» та заспівані з російськими текстами, складеними самим виконавцем у відверто пародійному ключі. У тому ж році (в період масової легалізації дискотек[9]) Мінаєв починає активно гастролювати по всьому Радянському Союзу. У жовтні 1988 року в телепередачі «Прожектор перебудови» його звинуватили в надмірних заробітках, що на ділі виявилося хоча і скандальною, але рекламою.[10] У 1989 році він став переможцем популярного телевізійного конкурсу «Музичний ринг».
З 1983 року є першим професійним диск-жокеєм у Радянському Союзі, що використовують вокал.
На рубежі 1980-1990-х років Сергій Мінаєв багато в чому визначав найбільш модні стилістичні тенденції на радянсько-російській поп-сцені, насамперед у галузі популярної танцювальної музики, музичної пародії.
Автор і виконавець пісні «Ох, вже цей Погляд!», записаної до ювілею програми «Погляд». У 1990 році фірма «Мелодія» випускає першу довгограючу платівку Мінаєва Сергій Мінаєв. У процесі видання LP автор був викликаний на худраду, де старші за віком і за званням колеги обговорювали можливість видання платівки. До складу колегії входив Михайло Таніч, який розкритикував Сергія за непрофесійні тексти пісень[11].
У 1992 році він записав вокальну партію Іуди в російській версії рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», прийшовши в захват від російськомовної версії тексту. Мінаєва «творчо дратувало» схематичне прочитання образу Іуди як зрадника: «Та місія, що була йому уготована, ще довго буде мучити мислителів, поетів і філософів. Мучити одним і тим же питанням: зрадник чи виконавець ЙОГО волі?».[12] Згодом відмовився виконувати російський переклад пісень The Beatles, бо вважав, що «це вже занадто», тим більше що, на його думку, в російському перекладі «повітряні, відчайдушні „бітлівські“ пісеньки якось занадто „порозумнішали“ і погрузніли». Тим не менш кліп на його пісню «Смичок і скрипка» (альбом Неповторний) є рімейком The Beatles «Strawberry Fields Forever».[джерело?]
З 1993 року Сергій Мінаєв активний учасник артистичної футбольної команди Зірок «Старко». Він гастролював в Угорщині (1989), Ізраїлі (1994), Ірландії (1995), Німеччині (1992-1995), Франції (1995-1997), виступаючи переважно для російськомовної аудиторії. У 1996 році брав активну участь у концертному турі «Голосуй або програєш» в підтримку президента БорисаЄльцина, виступивши з циклом авторських пісень.
У 2006 році вийшов збірник Пірат XX століття, що включає в себе нові танцювальні версії найбільш відомих пісень Мінаєва. Паралельно вийшов однойменний DVD з відео.
31 березня 2013 року після довгої перерви у випуску нових дисків пройшов концерт-презентація Сергія Мінаєва «У джазі тільки М...» у столичному клубі «Метелиця». Метою даного заходу була презентація нового джазового альбому Сергія Джаст.[13][14]
Для пісенних текстів Мінаєва характерний так званий «стьоб» — пародійне використання стандартної пісенної та побутової лексики, поданої у відверто абсурдистськом дусі. Деякі твори носять відверто сатиричний характер, як, наприклад, «Мундіаль» і «поп Музика»[15]. Серед найбільш відомих пісенних пародій Сергія Мінаєва: «Ти — мій хліб, моя сіль» (Modern Talking), «Вояж» (на Desireless), «Білі кози» (на Ласкавий травень), «Лом-баба» (на Kaoma), «Минаки-Та» (на Yaki-Da), «Макарена» (на Los Del Rio), «Музика Поп» (Aqua) і ряд інших.
Кіно і телебачення
Знімався у фільмах «Не можу сказати прощай» (1982, епізодична роль співака на танцмайданчику разом з власною групою «Місто»), «Наша людина в Сан-Ремо» (1989, співак-мафіозі).Записав декілька пісень для телефільму «Острів загиблих кораблів» (1987, у фільмі ці пісні «виконує» герой Костянтина Райкіна). Брав участь у пародійному телесеріалі-вікторині «Гра в детектива» в ролі співачки, яка виконувала пісню «Братик Луї» (кавер-версія на пісню «Brother Louie» групи Modern Talking), а також у мюзиклі «Вулиця» (разом з Володимиром Пресняковим-молодшим), де зіграв роль Рокера.
Сергій Мінаєв був ведучим таких телевізійних музичних програм, як «50х50» (1989-1991, 1998-1999), «Хіт-парад Останкіно» (1992-1995), «Ранкова пошта» (1996-1997), «Бузковий туман» (1998-1999), «Два Рояля» (1998-2002, 2004-2005), «Караоке-стріт» (2003-2004) і «Чемпіонат анекдотів» (2006-2007). Періодично веде фестивалі «Дискотека 80-х». У 2009 році був ведучим розважальної програми «Дискотека 80-х на нашу» на СТС (з розважального циклу «Все по-нашому»).
З 2010 по 2012 рік вів деякі сюжети у програмі «Хочу знати». З 2011 по 2013 рік вів деякі випуски програми «Колба часу» на каналі «Ностальгія».
У 2013 році був автором сатиричного інтернет-проекту «Посредыш», в якому подавав актуальні події в піснях в сатиричній формі. Вийшло 7 випусків[16]
Особисте життя
Сергій Мінаєв одружений, у шлюбі з 1991 року. З дружиною Оленою, випускниця Московського енергетичного інституту, познайомився, коли вона працювала в музичному колективі Володимира Маркіна. (Сергій Мінаєв і Володимир Маркін є свояками, оскільки їх дружини — сестри.)
↑Минаев, Сергей (21 грудня 2007). Таллин. Первые гастроли. sergeyminaev.ru. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 9 березня 2015.
↑Минаев, Сергей (27 грудня 2014). Рассекреченные материалы. sergeyminaev.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 9 березня 2015. В ноябре 1988 года в «Прожекторе перестройки» — идеологическом вестнике «перемен» в СССР было объявлено, что Сергей Минаев — «популярный дискжокей» — получает 2000 рублей за концерт. Сколько получают другие известные артисты не уточнялось. Точнее вырезалось из эфира по требованию тех же артистов. Их фамилии и положение в обществе позволяло им это сделать. Я же выступил «козлом отпущения».
↑Минаев, Сергей (27 грудня 2007). Первая большая пластинка. sergeyminaev.ru. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 9 березня 2015. Как-то не помню я особенной гордости, когда моя первая большая пластинка появилась на прилавках магазинов.
