В Коронній метриці (книзі реєстрації виданих у Польському Королівстві нормативних актів, документів чи здійснених для потреб юридичних або фізичних осіб публічно-правових актів) зберігся здійснений у Варшаві і датований 25 травня 1647 запис «Надання права заснувати місто Яцкополь «загальновідоме як Мрин» на магдебурзькому праві домініканцям у Чернігові». (MK 190, k. 223v-225.protokół MK 361, p. 19.) пол.1647.05.25, Warszawa. Nadanie prawa założenia miasta Jackopol лат.“vulgo Mrin” na prawie magdeburskim dominikanom w Czernihowie.[1]
Назва «Яцкополь» означає місто (поліс) назване в честь Святого Яцека Одровонжа, також відомого як Святий Гіацинт. Святий Гіацинт активно проповідував Християнство та засновував монастирі на Чернігівщині.
Мрин також згадується у грамотах московських царів Олексія Михайловича та Катерини II, гетьмана Богдана Хмельницького.[2]
Під час національно-визвольної війни 1648-57 Мрин перейшов у володіння Ветхорождественского монастиря.
Згодом (після 1657 року) чернігівський архієпископ Л. Баранович приєднав село до садиби чернігівського Борисоглібського монастиря. Мрин був центром Мринської сотніНіжинського (з середини XVII ст. — Київського) полку.
За описом 1781 в Мрині було невелике укріплення, оточене земляним валом. Найбільшими землевласниками в Мрині були Коробки, останній з яких — П. С. Коробка[3] став членом Державної думи. Він мав в Мрині велику садибу з житловими будинками, господарським двором, стайнею (в 2-х житлових будинках тепер розміщена лікарня). У 1866 році в с. Мрин — 268 дворів, 1617 мешканців; в 1897—389 дворів, 2190 мешканців.
У ХІХ столітті містечко Мрин було волосним центром Мринської волості Ніжинського повіту Чернігівської губернії — у волость входило дев'ять навколишніх сіл.[2]. У селі була Успенська та Миколаївська церква.
В 2016 році с. Мрин стає центром територіальної громади, до якої входить ще 6 сіл: с. Селище, с. Роздольне, с. Киселівка, с. Хотинівка, с. Лихачів, с. Плоске.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Поруч із селом розташоване найбільше в Європі газове сховище. На глибині понад 400 метрів природа створила ємність площею 14 км на 6,5 км. Щорічно ДП «Укртрансгаз» закачує в неї стратегічний запас країни — 1,5 млрд кубометрів газу, що регулює споживання блакитного палива трьох областей — Київської, Сумської та Чернігівської.[4]
В селі працює паркетний цех[5], діє своє професійно-технічне училище, понад 10 магазинів, кафе, меліорація та школа.[4]
Освіта
В Мрині з кінця XIX століття діяли низка навчальних закладів:
церковно-парафіяльна школа в кам'яному будинку
земська школа (відкрито в 1895)
Леонідівське ремісниче училище (1901)
Людмилівська школа домогосподарства (пізн. Людмилівська жіноча семінарія) (1903), на базі якої діяли педагогічні курси (з 1919 року), педагогічний технікум (з 1926 року), Мринська школа механізації сільського господарства (з 1933 року)
Мринський ліцей Мринської сільської ради (ран. Мринська ЗОШ I-III ступенів)
Культура
В 1897 році зусиллями П.С. Коробки було відкрито кам'яну Успенську церкву (знесена на початку 30-х рр. XX ст.)
З 1999 року діє народний аматорський фольклорний ансамбль «Молодички»[7] на базі Мринського сільського Будинку культури.[8]
В селі з 2011 по 2020 рік діяв літературний клуб, випускалась газета «Літературний Мрин» — один раз на місяць на десяти сторінках, накладом у чотириста примірників.[4]
Завдяки літературному клубові видано дві збірки віршів:[4]
«Соборність сердець», до якої увійшли вірші 22 авторів. Зображення на обкладинку малювала місцева художниця Юлія Бобок. Наклад — 210 примірників.
«Миттєвості життя». Наклад у 200 примірників.
Видатні люди
Коробка Павло Степанович (18.05.1846 — 04.09.1919) — український правознавець, мировий суддя, освітній діяч і доброчинець.
Сластіон Опанас Георгійович (1855 — 1933) — художник, мистецтвознавець, етнограф. В дореволюційний період жив і працював у Мрині [9]
Малинка Олександр Никифорович (1865—1941) — український етнограф, фольклорист кінця ХІХ століття та доби Розстріляного відродження. Член Чернігівської та Полтавської археографічних комісій Російської імперії. Член Етнографічно-фольклорної комісії при ВУАН. Голова Ради Всеукраїнського етнографічного товариства. Співредактор журналу «Побут». Праці О. Малинки стали одним із фольклорно-етнографічних джерел для багатьох українських письменників.
Малинка Дмитро Тимофійович (1897—1964) — Заслужений лікар СРСР, військовий хірург II св. війни, очільник Мринської лікарні в 1929—1958 рр.[10]
Байда Анатолій Ілліч (1906—1978) — будівельник, керуючий трестом Південзахідтрансбуд, Герой Соціалістичної Праці (1966, за спорудження Палацу культури «Україна»), кавалер ордена Леніна та інших урядових нагород.
Тягнієнко Михайло Іванович (09.12.1936 — 29.08.2021) — Народний артист України, провідний майстер сцени Харківського академічного російського драматичного театру імені О. С. Пушкіна.
Кугут-Ісаєнко Ніна Іванівна (09.01.1950 — 16.04.2017) - педагог, поетеса і громадська діячка, вчителька української мови і літератури Мринської ЗОШ[11]
Маленко Анатолій Володимирович (1957 — 22.11.2016) - педагог, голова Мринської сільської ради в 2010-2016 рр.
Савченко Анатолій Володимирович (03.11.1957 — 26.09.2019) - видатний педагог, майстер спорту СРСР
