PROFILPELAJAR.COM

Катерина Мотрич
Катерина Мотрич
Народилася	30 листопада 1947 (77 років); с. Васильків, Черкаська область
Громадянство	СРСР → Україна
Національність	українка
Діяльність	письменниця
Alma mater	Київський державний університет
Мова творів	українська
Жанр	проза

~~|Примітки=~~

Катери́на Ваку́лівна Мо́трич (30 листопада 1947) — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності.

Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків (нині — Звенигородського району) Черкаської області.

Навчання

Закінчила Васильківську середню школу. У 1971 році закінчила Київський державний університет факультет журналістики. Працювала в редакції газети «Молода гвардія» коректором, товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.

Творчість

Авторка книжки оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови»^[1], «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.

Її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як «Чорнобиль „Звізда Полин“» (збірка)^[2]. У 2013 році у видавництві «Сполом» опублікований роман «Вавилонська вежа».

Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Її твори вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й власним неповторним стилем.

Повісті та оповідання:

«Соняхи» (1977), «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові та болю» (1989), «Звізда полин» (2000), Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.

Романи:

«Досвіток» (Київ: Дніпро) (1987), «Ніч після сходу сонця» (Київ: Видавниче Товариство «Криниця») (2004), «Вавилонська вежа» (Львів: Криниця) (2011), «Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (видавництво Ярославів Вал) (2018)^[3].
роман у віршах «Мотрині ночі» (2006), поетична збірка «Почайна» (2007; усі — Київ).

У журналі «Неопалима купина»:

п'єса «Кайдашева земля» (2007).

Низка резонансних публіцистичних статей:

у газеті «Слово Просвіти»: «Терня у боки» (2000), «Ім'я їм регіон» (2011), «ДНК варвара», «Чия земля?» (обидві — 2017);
у газеті «Літературна Україна»: «Армагеддон державотворення — імунодефіцит духу…» (2010), «Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).

Відзнаки

Мистецька премія «Київ» імені Івана Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004)
Лауреатка Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2007)^[4]

Примітки

↑ Молитва до мови. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
↑ Катерина Мотрич. Політ журавлів над нетолоченими травами. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
↑ Катерина Мотрич і М. Слабошпицький
↑ Журнал «Дніпро». Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.

Джерела

Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 30 лист. — С. 4
Катерина Мотрич. Молитва до Мови // Рух. — 2001. — ч. 32-33. — С. 8
В. Бурій. Катерина Мотрич: штрихи до біографії і творчості / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 11 січ. — С. 2. — (Особистості). Те саме // Катеринопільський вісник. — 2002. — 5 лист. — С. 3
Катерина Мотрич [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.]
Її молитви теплять душу