Михайло Мишка

Михайло Мишка
Помержовтень 1605 або не раніше 5 вересня 1605 і не пізніше 9 грудня 1605
КраїнаРіч Посполита
Посадаучасник виборів короля Польщіd, Овруцький старостаd, річицький старостаd, волинський каштелян[d][1] і гомельський старостаd
Військове званняротмістр
РідQ63531812?
БатькоФедір Мишкаd
У шлюбі зЯдвіга з Курова Збонськаd
ДітиMarina z Myszkówd і Q123914770?
Не плутати з Михайло Мишка-Холоневський.

Михайло Мишка, або Михайло Мишка-Варковський гербу Корчак (пом. початок жовтня 1605) — волинський шляхтич, військовик та урядник Речі Посполитої. Представник роду Мишок.

З життєпису

Син Федора Богдановича Мишки — придворного короля, державці Сатиєва, власника Варковичів у Луцькому повіті. Сестра Михайла Настася — вдова Михайла Федоровича Гулевича, у 1567 році потрапила до неволі в Полоцьку.[2]

У 1564—1566 роках — ротмістр Його Королівської Милості. У нього в 1564 році заховався вбивця князя Ярослава Санґушка — шляхтич Валентій Желех із Трестян (Городельський повіт). Брат загиблого Роман Санґушко подавав позов щодо дій Мишки, але після того, коли взнав про настрої на королівському дворі, припинив процес.

Один з перших волинських шляхтичів, які підписали акт Люблінської унії. Після цього став «справцею» Київського воєводства, яким керував його ворог — князь Костянтин Василь Острозький.

У 1583 році король доручив йому взяти рахунки від Йони Борзобагатого-Красенського, якого позбавили посади Жидичинського архимандрита.

Мав чимало процесів щодо маєтностей із родичами та сусідами (зокрема, князями Збаразькими, Острозькими, Санґушками), наприкінці життя — щодо Овруцького староства з князем Михайлом Вишневецьким, який тривав після смерті Мишки — з його синами.

Посади: мозирський підстароста, волинський каштелян (у 1572—1605 роках[3]), староста крем'янецький, овруцький (став у 1572 після смерти князя Андрія Капусти). У 1598 році разом з іншими представниками старих православних родин підписав заяву щодо визнання переходу на унію.

Сім'я

Дружина — Ядвіга з Курова Збонська. Діти:

  • Авраам (пом. 1604) — овруцький староста,
  • Станіслав — королівський комірник,
  • Михайло,
  • Марина, або Маріанна (1563—22.1.1600, Радивилів) — вдова ротмістра Стажецького (чи Стаженського, можливо, Стефана); дружина генерального жмудського старости Станіслава Радзивілла, за якого вийшла у 1582[4], або, за іншими даними, уклала шлюбний контракт 10 травня 1587. Родичі другого чоловіка не сприйняли її, вважаючи не «корисною» партією). Мали 6 дітей, 4 дожили до повноліття. Була похована у парафіяльному костелі Олики.[5]

Примітки

  1. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 73. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  2. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1908. — Cz. 1. — T. 7. — S. 397. (пол.)
  3. ↑ Троневич П. Волинь сутінках української історії ХІУ-ХУІ ст. [Архівовано 7 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Луцькк : "Місійна книжкова фабрика «Християнське життя», 2003. — С. 90.
  4. ↑ Myszka (Myszka Warkowski) Michał (Michajło)… — S. 367.
  5. ↑ Lulewicz H. Radziwiłł Stanisław h. Trąby (1559—1599) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 363—367. (пол.)

Джерела