Софійський собор в Києві залишався головним осідком предстоятеля Київської митрополії до 1299/1300 року, коли внаслідок чергової монголо-татарської навали, Київ зазнав значного розорення та запустіння й фактично перестав бути місцем постійного перебування руського митрополита й його двору, а тодішній митрополит Максим, після чергового нападу монголо-татар, «залишив митрополію та утік із Києва… зі всім своїм житієм» до Владимира-над-Клязьмою.[1]
Із поділом Київської митрополії на українсько-білоруську та московську частини в 1415 році та обранням предстоятелем Київської митрополії Григорія (Цамблака), фактичною столицею Київської митрополії (в межах Польсько-Литовської держави) стало місто Новгородок з катедральною церквою Святих Бориса і Гліба.[1]
Невдовзі після 1458 року, коли папа римський Пій II номінував київським митрополитом Григорія Болгариновича, престольним містом новоутвореної українсько-білоруської частини Київської митрополії почало вважатися Вільно — столиця Великого князівства Литовського. Водночас канонічною катедрою Київської митрополії й надалі залишався Київ. Однак як духовний і релігійний центр митрополії Русі, Київ знову занепав після татарського набігу 1482 року, коли хан Менґлі Ґірей сплюндрував місто, у тому числі пограбувавши Софійський собор в Києві та Києво-Печерську лавру.[1]
У 2018, після надання томосу та створення ПЦУ, титул поновлено й перейменовано на Митрополит Київський і всієї України.
2018 — донині
Першого предстоятеля Православної церкви України з титулом Митрополита Київського і всієї України було обрано на об'єднавчому соборі, ним став Епіфаній (Думенко) (у другому турі він обійшов кандидатури митрополита Вінницького й Барського Симеона з УПЦ МП та єпископа Вишгородського й Подільського Володимира Черпака з УАПЦ), котрий тепер має отримати томос 6 січня 2019 р. від Вселенського патріарха[3][4][5].
Новообраний митрополит після собору звернувся на майдані до громадськості[6]
Ми змогли об'єднати три гілки українського православ'я в єдину помісну православну церкву. Ми змогли засвідчити, що ми можемо об'єднатися і створити в Україні єдину помісну церкву нашими спільними зусиллями...Я б хотів закликати всіх наших побратимів, архієреїв, всіх вірних в єдину Українську православну церкву. Двері нашої церкви відкриті для всіх.
Обрання і звільнення Митрополита Київський і всієї України
Предстоятель Православної церкви України[7] (Митрополит Київський і всієї України) обирається пожиттєво[8]. Згідно з проектом Статуту, яким наразі керується ПЦУ, митрополита Київського обирає з трьох Помісний собор під головуванням місцеблюстителя таємним голосуванням.
Питання канонічності використання титулу Митрополит Київський і всієї України головою УПЦ МП
Керівника релігійної організаціїУПЦ МПОнуфрія (Березовського) попередив Вселенський Патріарх, що після 15 грудня 2018 року, виборів предстоятеля Української церкви, представники Московської Патріархії не мають праваеклезіологічно й канонічно носити титулмитрополита Київського, що використовують вони зараз порушуючи навіть умови офіційних документів РПЦ1686 року.[9][10][11] Це відобразилось у річникові Константинопольського патріархату, виданому вже після того, як Православна церква України отримала автокефалію: архиєреї РПЦ в Україні названі в ньому лише за прив'язкою до місця перебування; наприклад, владика Онуфрій (Березовський) уже не згадується як митрополит Київський і всієї України, а названий «митрополитом у Києві». Увесь єпископат РПЦ в Україні у річнику Вселенського патріархату поміщений у списку єпископів Православної церкви Росії[12]. Також патріарх Варфоломій зустрівся з патріархом РПЦ Кірілом й повідомив, що «Вселенський Патріархат вирішив використовувати всі шляхи, щоб вирішити питання надання автокефалії Українській православній церкві. Рішення було ухвалено в квітні. І [Фанар імплементує] це рішення» (згідно зі словами представника Варфоломія, митрополита Гальського Емануїла)[13]. Втім, станом на 2021 рік, з діями Константинопольського патріархату відносно автокефалії ПЦУ погодилися лише 4 з 14 Помісних Православних церков[14].
