Мері Вігман
нім. Marie Wiegmann англ. Mary Wigman
Ім'я при народженні	Marie Wiegmann
Народилася	13 листопада 1886(1886-11-13)[1][2][…] Ганновер, Прусське королівство, Німецька імперія[5][6]
Померла	18 вересня 1973(1973-09-18)[1][2][…] (86 років) Західний Берлін, Німеччина[5]
Поховання	East cemetery in Essend
Країна	Німеччина[7]
Діяльність	хореографка, танцюристка, вчителька музики, викладачка університету, композиторка
Галузь	Танець модерн
Вчителі	Рудольф фон Лабан і Еміль Жак-Далькроз
Відомі учні	Lotte Berkd, Dhimahd і Yvonne Georgid
Знання мов	німецька[8]
Заклад	Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона
Членство	Militant League for German Cultured
Брати, сестри	Elisabeth Wiegmannd
Нагороди	Берлінська художня преміяd (1952) Премія імені Шиллера міста Маннгеймаd (1954)
Напрямок	хореографія
IMDb	ID 7177196
Медіафайли у Вікісховищі

Мері Віґман (нім. Marie Wiegmann; англ. Mary Wigman; 13 листопада 1886, м. Ганновер, Німеччина — 19 вересня 1973, Берлін, ФРН) — німецька танцівниця і хореографка, засновниця європейського експресивно-пластичного танцю «модерн», танцювальної терапії, а також навчання танцю без пуантів. Її вважають однією з найважливіших фігур в історії сучасного танцю.

Справжнє ім"я - Кароліне Софі Марі Віґманн. Народилася і виросла в Ганновері в сім'ї успішних комерсантів, торговців швейними машинами. Батьки мріяли дати їй гарну освіту, а потім вдало видати заміж. Однак дівчина прагнула свободи, тому така доля її не приваблювала.

1910 відбувся її перший публічний виступ. Того ж року випадок звів її з Емілем Жаком-Далькрозом. Цей швейцарський композитор і педагог прагнув зробити заняття музикою живими і цікавими. В результаті він розробив систему музично-ритмічного виховання (ритмічну гімнастику) — тренувань, що сприяють виробленню абсолютного слуху і здатності до музичної імпровізації. Спеціальну школу ритмічного виховання він відкрив в німецькому місті Хеллерау, куди 1911 року і приїхала вчитися Мері Віґман.^[9]

Перші танці почала ставити у Швейцарії. На своєму першому виступі в Цюриху 1916 року Мері Вігман танцювала не музику, а текст. Цим текстом була «Пісня-танець», її улюблена глава з книги Ніцше «Так казав Заратустра». «Так, я провісник блискавки, я важка крапля з хмари: але блискавка ця — надлюдина», — казав Заратустра.^[10]

1920 відкрила в Дрездені власну школу — Центральний інститут Віґман. Тут вона поставила серію сольних і групових танців. Спочатку її хореографія викликала здивування, але пізніше у Віґман з'явилися палкі шанувальники.

Вважала, що класичний балет з його округленою, «плинною» пластикою може передавати лише почуття радості та ніжності. Вона ж хотіла висловити в своїх танцях пристрасні, трагічні почуття, тому і рухи повинні були стати сильними, різкими, незграбними; відмовилась від рухів, що традиційно вважалися красивими. Замість звичайної мелодійної балетної музики використовувала звуки барабанів, гонгів, тарілок.

Її сольні та групові постановки ("Жалоба", цикли - "Жертва", "Танці матері", "Сім танців про життя") відрізнялась максимальною напруженістю та динамізмом форм. Вігман приваблювали теми одержимості, пристрасті, страху, відчаю, смерті. В її мистецтві був відсутній пафос протесту, воно виражало образи — символи загальнолюдських емоцій. Ідеї Вігман спричинили глибокий вплив на розвиток танцю модерн, її учениця X. Хольм розповсюдила ідеї Вігман у США.^[11]

1930 — вперше приїхала до Нью-Йорка. Протягом декількох років виступала з трупою по всій країні. Виступи спричинили гострі суперечки. Зрештою Віґман отримала визнання публіки, яка оцінила не лише технічну новизну її мистецтва, а і його гуманізм і пафос.

Під час Другої світової війни школу Віґман у Лейпцигу закрили, і їй довелося викладати звичайний класичний танець.

1950 — відкрила нову школу в Далемі, передмісті Берліна.

18 вересня 1973 — померла в Західному Берліні.

Творче кредо Мері Віґман містило деякі суперечливі риси: з одного боку — потяг «до людського, жіночного», а з іншого — до «самотності і танцю» як ніцшеанської проблеми.^[9]