Ма́ятник (заст. вага́дло[1], вага́ло[2], вага́льце, маяч[3], хиту́н[4] або махови́к)[5] — тіло, свобода руху якого в полі тяжіння обмежена підвісом в одній точці. Маятник може здійснювати коливальні й обертальні рухи.
Маятник характеризується періодом коливань (часом, необхідним для здійснення одного повного коливального руху) і амплітудою — найбільшим кутом відхилення маятника від положення рівноваги.
Маятник винайдений Ібн Юнусом у 10 столітті. Вивченням маятника займався Галілео Галілей, встановивши, зокрема сталість періоду коливань. Починаючи з 16—17 ст., маятник широко використовується в годинниках.
У фізиці розглядаються спрощені моделі реального маятника: математичний і фізичний маятники.
Математичний маятник— важка матеріальна точка (практично тіло малих розмірів), підвішена на невагомому нерозтяжному стрижні до нерухомої точки, яка здійснює під впливом сили тяжіння коливання по дузі кола. У моделі математичного маятника коливання здійснюються в площині.
Фізичний маятник — абсолютно тверде тіло, закріплене в одній точці, яка не є його центром інерції, на нерухомій горизонтальній осі, навколо якої воно може під дією сили тяжіння здійснювати коливальні рухи.
На відміну від простих моделей рух реального маятника складний. Крім коливань в одній площині, підвішене на нитці тіло може здійснювати також колові рухи. Крім того воно може крутитися навколо власної осі (крутильний маятник).
Характерною особливістю маятника є ізохронність малих коливань. При малому відхиленні від положення рівноваги маятник здійснює коливання з періодом
де T — період коливання, l — довжина, g — прискорення вільного падіння.
Маятники широко використовуються в різних механізмах, зокрема годинниках, навігаційних приладах, гравіметрах, сейсмографах.
Lokasi Pengunjung: 3.149.254.131