PROFILPELAJAR.COM

Мартин морський
Охоронний статус
	; Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Завропсиди (Sauropsida)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина:	Мартинові (Laridae)
Рід:	Мартин (Larus)
Вид:	Мартин морський (L. marinus)
Біноміальна назва
	Larus marinus; Linnaeus, 1758
	Мапа поширення виду Гніздування Зимування Міграція Проживання впродовж року

Мартин морський^[1] (Larus marinus) — птах родини мартинових. Гніздиться узбережжях північної частини Атлантичного океану — в Північній Америці та Європі. В Україні залітний вид.

Опис

Морфологічні ознаки

Мартин досить великих розмірів. Маса тіла 1,3-2,2 кг, довжина тіла 64-78 см, розмах крил 150–170 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні спина і верх крил сірувато-чорні; решта оперення біла; на верхівці зовнішніх першорядних махових пер білі плями, по краю внутрішніх першорядних і другорядних махових пер проходить вузька біла смуга; навколоочне кільце червоне; дзьоб жовтий, з червоною плямою спереду на нижній щелепі; ноги рожеві; райдужна оболонка ока жовта або сірувата; у позашлюбному оперенні голова, шия і воло з буруватими плямами. У молодого птаха першого року життя пера спини і верху крил темно-бурі, зі світлою облямівкою; махові пера темно-бурі, другорядні — з білою верхівкою; решта оперення білувата, з темними рисками і плямами; хвіст білуватий, з темною смугою на кінці; дзьоб темно-бурий; райдужна оболонка ока коричнева; навколоочного кільця нема; на другому році в оперенні спини і крил з'являється сірий колір; голова, шия і весь низ білуваті, з незначною бурою строкатістю; на третьому році спина і частина покривних пер крил сірувато-чорні.

Дорослий морський мартин від дорослого чорнокрилого мартина відрізняється більшими розмірами та рожевими ногами; молодий птах від молодого чорнокрилого мартина — більшими розмірами і світлішим забарвленням, особливо нижньої частини тулуба, хоча іноді відрізнити складно.^[2]

Голос

Голос подібний до голосу жовтоногого мартина, але нижчий за тональністю.

Поширення

Морський мартин гніздиться на узбережжях північної частини Атлантичного океану: в Північній Америці та Європі (від Франції до Кольського півострова). Населяє також острови: Ісландія, Фарерські, Британські, Ведмежий, Шпіцберген. Протягом ХХ ст. відмічене інтенсивне розширення ареалу як на південь, так і на північ. Взимку птахи здійснюють міграції з північних районів гніздового ареалу у більш південні (до Середземномор'я).^[3] Проте частина птахів не відлітає, живлячись на сміттєзвалищах.

Чисельність

Чисельність в Європі оцінена в 110–180 тис. пар, вона зростає. Зимує в межах Європи понад 150 тис. особин^[4].

Гніздування

Статевої зрілості морські мартини досягають у віці 4-5 років. Гніздяться на скелястих морських узбережжях та прибережних островах окремими парами або невеликими розрідженими колоніями. Гніздовий період триває з квітня до липня. Повна кладка складається з 2-3 яєць. Забарвлення яєць від сірувато-вохристого до оливково-бурого з глибокими сірими і поверхневими темно-бурими плямами. Гніздо будує з рослинного матеріалу, його діаметр близько 40 см; діаметр лотка — 26 см. Насиджування триває 27-29 діб. Новонароджені пташенята важать 80-90 г. Наступного дня батьки починають їх годувати, відригуючи рибу. Молоді птахи починають літали через сім — вісім тижнів.^[5]

Живлення

Склад кормів має географічну, сезонну, статеву та вікову мінливість. Основна здобич морського мартина — риба. Інколи мартини також вживають комах, ракоподібних, молюсків, дрібних птахів та їх яйця, ссавців та покидьки. Живляться на відкритій воді, а також на полях та сміттєзвалищах. Часто супроводжують риболовні судна, підбираючи відходи промислу. Досить часто спостерігається клептопаразитизм по відношенню до пухівок, інших мартинів, поморників. В умовах експерименту мартини з'їдали в середньому 450 г, що складає 36% від середньої ваги дорослого птаха.^[5]

Посилання

↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
↑ ^а ^б Птицы СССР. Чайковые / В.Д. Ильичев, В.А. Зубакин. — М : Наука, 1988. — 416 с.

Література

Фауна Украины. Т. 4. Птахи. Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / О. Б. Кістяківський. — К : Вид-во АН УРСР, 1957. — 432 с.