До повномасштабного російського вторгнення працював викладачем циклової комісії з журналістики Київського фахового коледжу Приватного Вищого Навчального Закладу (ПВНЗ) «Університет сучасних знань»[14]. Займався волонтерством у сферах підтримки майданівців та допомоги армії, створив Благодійний медичний фонд «Лелеко», який опікується реабілітацію військових[15].
Під час боїв за Київщину Сергій весь час залишався місті, брав участь у обороні пішохідної переправи через річку Ірпінь[19]. Воювати доводилося без шоломів та бронежилетів, у цивільному одязі:
«У мене була власна мотивація — я захищав свою землю, свою родину, свій дім. Я не мав права не боронити свій дім і свою родину. Вважаю, що це обов'язок кожного справжнього чоловіка. Ми чудово розуміли, якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли на смерть. Ми чудово розуміли, що за Україну треба вбивати, а не гинути. Смерті не боялися. У 2018 за мого авторства вийшла книга під назвою: „Народжені перемагати, або краще померти стоячи, ніж жити на колінах“»[14].
Азербайджанський журналіст Эйнулла Фатуллаев назвав Сергія Мартинюка, який покинув перо та взявся за свою стару рушницю, уособленням місцевого ополчення в Ірпіні[22].
На своїй сторінці у Facebook і на сайті заснованого ним Благодійного фонду «Лелеко» Сергій веде репортажі з Ірпеня під назвою «Письменницький літопис»[23].
Після початку широкомасштабного вторгнення у боях за рідне місто двічі був контужений. Наголошує, що сьогодні він не письменник, а солдат[24].
«Я пишаюсь першими добровольцями. Вони сучасні герої. Вважаю, що саме битва за Ірпінь стала вирішальною. Саме тут в Ірпені і Приірпінні пишеться новітня історія світу. Вона вже написалась, тільки світ цього ще не відчув».
24 травня 2022 року рішенням Ірпінської міської ради Сергій Мартинюк був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Ірпінь», 12 липня 2022 року — медаллю «За оборону рідної держави».
Матеріяли, створені Сергієм Мартинюком під час боїв за Ірпінь, увійшли до документального фільму «Форпост Ірпінь»[27]
Творчість
Пише прозу, публіцистику, вірші, п'єси.
Є засновником альманаху «Балтське коло»[28][29], і мистецького проекту «Моя перша поетична збірка». У 2015 році — заснував Балтський літературний осередок Ліги Українських письменників ім. П. Чубинського[30][31].
Автор і видавець книг:
Сергій Мартинюк. Здобули волю — здобудемо долю. — Балта : ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», 2007. — ISBN 966-96093-9-0.
«З Україною в серці», Сергій Мартинюк, книга, Видавництво ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», Балта, 2008, ISBN 966-8437-01-4
«Пишаюся, що я Українець» рос.«Горжусь, что я Украинец» (2 видання, 2010, 2012) Сергій Мартинюк, книга, Луцьк, Видавництво ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010, ISBN 978-966-361-473-1[32]
«Я Українець і маю розум переможця» (2 видання, 2011, 2013)
«Народжені перемагати. Проза, поезії, п'єси» / Сергій Мартинюк. Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2018. 144 с. ISBN 978-617-7398-95-9[33][34][35]
«Маю честь бути Українцем», книга, Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) Київ: ТОВ «Видавничий дім АртЕк», 2020, ISBN 978-617-7814-42-8[36][37]
«Того, хто йде, важко спинити», книга, Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) Київ: ВЦ «Просвіта», 2020, ISBN 978-617-7201-85-3[38]
«Пишаюсь, що я — Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» Сергій Мартинюк Київ: ТОВ «Видавничий дім АртЕк», 2021. 404 с. ISBN 978-617-8043-23-0[39][40][41]
«13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ», Київ. Видавництво «Міленіум». Сергій Мартинюк (2 видання, 2022, 2024). 64 стор. (104 стор.) ISBN 978-617-7201-83-9[42][43][44][45][46][47]
«Українці - люди Сонця Неба» Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко), Василь Якименко, Київ, Видавництво НДІУ, 2023, 160 стор. ISBN 978-617-8073-00-8[48][49][50]
Публікується в газетах: «Народна трибуна»[51], «Ваш інтерес»[52][53], «Чорноморські новини»[54][55][56][57], «Одеські вісті», «Літературна Україна», «Слово Просвіти», часописах «Перевесло»[58], «Україна молода»[59],"Рідна віра"[60][61], «Регіон бандерівський»[62] та інших. У складі науково-дослідної групи публікується у науковому журналі «Грааль Науки»[63].
У майбутньому Сергій планує видати спільну збірку віршів зі своїми друзями із Сил територіальної оборони ЗСУ та створити фільм у комедійному жанрі про оборону Ірпеня[20][64].
У січні 2023 року окупаційною адміністрацією ЛНР книга «Народжені перемагати. Проза, поезії, п'єси» була включена до списку екстремістської літератури та підлягає вилученню з бібліотечних фондів ЛНР[66].
У липні 2023 року у товаристві «Знання України» відбулася зустріч Сергія Мартинюка з читачами під назвою «Патріотизм — життя з Україною в серці»[67].
З грудня 2008 року член Обласної асоціації Волинських письменників[13].
З червня 2014 року один із засновників і член Ліги Українських письменників імені П. Чубинського[13].
Має козацьке військове звання «Генерал-осавул УК», є отаманом Балтського окремого округу Чорноморського козацького округу (ЧКВ), заступником отамана ЧКВ.
Є засновником і директором благодійної організації Благодійний медичний фонд «Лелеко»[12]. Фонд був заснований у квітні 2014 року. Завдання — допомога в оздоровленні і реабілітації майданівцям, добровольцям, воякам. За 2014—2016 роки фонд «Лелеко» посприяв, допоміг, направив на реабілітацію 550 осіб[69][70].
Голова Бучанської районної організації ВГО «Спілка офіцерів України»[72]. Обраний 17 липня 2021 року заступником голови Київської обласної організації Спілки офіцерів України[73]. Обраний на 26 з'їзді ВГО СОУ (24 липня 2021 року) членом Центрального проводу ВГО Спілки офіцерів України.[74]
У 2013 році був номінований Одеською регіональною Академією Наук (ОРАН) і ОСІДУ РУНВіри на здобуття Шевченківської премії, за книгу «Горжусь, что я Украинец» — (рік видання 2012, Львів)[58].
Лауреат в номінації «Проза» обласного конкурсу «Мій Шевченко», присвяченого 200-річчю з Дня народження Великого Кобзаря м. Одеса (2014)[джерело?]
Лауреат XX загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (за альманах «Балтське коло»; 2019)[78].
Лауреат літературно-наукового конкурсу імені Воляників-Швабінських за праці, видані у 2020 році (друга премія, за книгу «Маю честь бути українцем»)[84].
Лауреат Всеукраїнської премії «Літературної України» «Літературний Парнас» 2022 року[85].
Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за 2023 рік[87][88][89].
Лауреат XXV загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (за книгу «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ» та «Українці - люди Сонця Неба»; 2024 [90]
Див. також
Фундатор (один із трьох) видання і автор післямови «Поважаймо рідну Україну», «Дорогі Балтяни, земляки» до книги Віктора Поліщука «Україна на шляху до Незалежності» (2 книги, ISBN 966-8437-08-0), Видавництво ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», м. Ананьїв, 2009 р.
Фундатор і автор передмови до книги Юрія Шелудченко «Шекспир жил, Шекспир жив, Шекспир будет жить или тысяча уроков психологу, философу и политику из произведений В. Шекспира» (ISBN 978-966-8990-16-8), Кодимська районна друкарня, м. Балта, 2010 р.
За підтримки Б. О. Благодійний медичний фонд «Лелеко» в рамках проєкта «Моя перша поєтична збірка» видана збірка поезій Михайло Боярка «З Україною в серці гарячім» (ISBN 978-966-8063-79-7), Видавництво Міленіум, Київ, 2019 р., Передмова Сергія Мартинюка.[91]
Фундатор видання і автор післямови «Від душі» до книги Василя Мойсюка «Шлях до людей» (ISBN 978-966-8063-79-7), Видавництво «Міленіум», Київ, 2019
Фундатор видання і автор післямови «Книга читає нас…» Народного артиста України Анатолія Демчука «Український пересмішник. Сторінки історії», (ISBN 978-966-136-693-9), Видавництво «Фенікс», Київ, 2019 р.
Фундатор видання і автор передмови до книги Олександра Мазуренка «Із Донецька — Україною. Дев'ять з половиною тисяч километрів на милицях», (ISBN 978-616-7656-68-4), Видавництво «Альтернатива Друк», Київ, 2020 р.[92]
Редактор, член редакційної ради і автор післямови книги Віталія Тарасенко «Футбол і профспілки. Історія профспілкового руху в Україні», (ISBN 978-617-7814-33-6), Видавничий дім «АртЕк», Київ, 2020 р.
↑Я Українець і маю розум Переможця // Одеська обласна газета «Чорноморські новини». — № 068-069 (21436-21437), 31 серпня 2013. Архівовано з джерела 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
↑П. Швець. Цих днів не змовкне слава // «Літературна Україна». — № 43-44, 29 листопада 2018.
Програма «Мистецтво і час [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.]» — Телеканал «Тоніс», інтерв'ю письменника Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко), 18.05.15 р.
