PROFILPELAJAR.COM

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Маніка (значення).

Ма́ніка (лат. manica) — елемент давньоримського захисного обладунку, металевий поруч з кількох сегментів. Слово manica походить від manus («рука») і буквально значить «рукав»^[1].

Історія

Пластини для захисту рук (наручні) застосовували з давніх часів. Ксенофонт описує вершників V—IV ст. до н. е., які замість щита на лівій руці носили складений наруч (грец. χείρ). Під час розкопок у Пергамі були знайдені фрагменти наручнів, відомі також їхні зображення у міському храмі Афіни. Подібні обладунки були поширені у саків, у Парф'янській та Кушанській державах, де були також поножі аналогічної конструкції. Відомі зразки з Халчаяна (Узбекистан), а також з Таксили (Пакистан).

Інший сегментований наруч був знайдений в Ай-Ханумі (Афганістан), датований 150 р. до н. е. Він має широку плечову пластину та 35 перекривних вигнутих менших пластин, які перекривали одну одну у напрямку знизу догори: у разі протилежного напрямку неминучі були б прозори, вразливі для ударів зверху.

До Риму сегментовані наручі прийшли, ймовірне, разом з появою крупеляріїв — важкоозброєних гладіаторів галльського походження. Давньоримький історик Тацит описує їхню бойову тактику під час повстання треверів під проводом Флора та Сакровіра у 21 році:

Частина рабів проходила гладіаторську підготовку. Закуті у залізо за звичаєм їхнього народу, ці крупелярії, як їх звали, були надто незграбні для наступальних дій, проте, були непохитні в обороні... Піхота здійснила лобову атаку. Галльські лави подалися назад. Броньовані воїни затримали наступ: вони були невразливі для мечів та дротиків. Проте, римляни, використовуючи сокири та клевці, знищили обладунки разом з власниками, подібно тому як ламають мур. Інших гладіаторів збили на землю ратищами та тризубцями, та користуючись їхньою безпорадністю, залишили на смерть.

(Тацит, «Аннали», ІІІ)

Легіонер з сегментованою манікою і дакійський воїн з фальксом. Метопа XX рельєфу монументу «Трофей Траяна», Адамклісі (Румунія)

З огляду з всього, обладунки крупеляріїв мали металеві рукави — сегментовані наручі. Надалі вони з'являються і у римській армії. На надгробках легіонерів Legio XXII Primigenia, який дислокувався у Майнці у 43-70 роках, зображення манік є частиною декоративного бордюру. Одне зі зображень показує маніку, складеною з 11 пластин та чотиричасткового захисту кисті. Це свідчить про уживання манік у вже за тих часів, хоча й обмежене.

Зображення легіонерів у маніках зустічаються на барельєфах «Колони Траяна» та монументу «Тріумф Траяна» у Адамклісі (Румунія). Припускають, що початок широкому використовуванню манік у давньоримській армії поклали Дакійські війни: знайомство римлян з рублячою зброєю даків, зокрема, з фальксами, поставила необхідність захисту рук і ніг.

Опис

Маніка складалася з плечевої пластини, приблизно 35 металевих (сталевих або з мідяного сплаву) смуг, 90-120 зовнішніх заклепок, 3-4 ременів та м'якої підкладки. Підкладка могла також надягатися окремо: для уникнення її пошкоджень гострими крайками пластин. Металеві смуги мали ширину 25-30 мм та товщину 0,35-0,5 мм, їхня довжина була різною: більша у верхніх сегментах. Кожна мала отвори на нижній крайці, через які проходили мідяні або бронзові заклепки для кріплення ременів. Був ще один отвір, без заклепки, він по-видимому, призначався для точнішого припасування обладунку згідно індивідуальному розміру. Нижні сегменти також могли з'єднуватися між собою заклепками замість ременів. Один з описів показує нижній сегмент маніки у формі кисті — для її захисту.

Маніка закривала руку не повністю: її пластини не замикалися у коло, залишаючи незахищеною внутрішню частину руки. Звичайним станом руки у маніці, відомим зі зображень, був вертикальний стан плеча, притиснутого до корпуса та витягнуте горизонтально передпліччя з великим пальцем догори. Таким чином незахищена частина руки (там, де кріпилися ремені) залишалася позаду. Пластини заходили одна за одну у напрямку догори, спрямовуючи удари до ліктьового згину, який мав посилений захист кількома пластинами.

Інші варіанти маніки

Наручі-маніки використовували не тільки легіонери та гладіатори-крупелярії. Наруч на руці носили багато які типи гладіаторів: фракійці, ретіарії, лакверарії та інші. Наруч гладіатора первісно був неметалевим — його робили з цупкої тканини, набитої кінським волосом та простьоганої. До руки його кріпили горизонтальними ремінцями. Тканинна маніка добре тримала рублячий удар гладіусом^[2]. Маніка гладіаторів-ретіаріїв додатково комплектувалася металевим наплічником-гале́ром (лат. galerus), який захищав шию з лівого боку, і, частково голову.

Маніки на руках гладіаторів. Мозаїка у Злітені (Лівія), 200 р. н. е.

Див. також

Поручі — загальна назва обладунків для захисту рук
Лорика гамата (lorica hamata) — давньоримська кольчуга
Лорика лінтеа (lorica lintea) — давньоримський панцир з кількох шарів лляної тканини, аналогічний давньогрецькому лінотораксу
Лорика мускулата (lorica musculata) — давньоримська анатомічна кіраса (складалася з нагрудної та наспинної пластин зі зображенням м'язового рельєфу)
Лорика плюмата (lorica plumata) — давньоримський лускатий панцир на кольчужній основі
Лорика сегментата (lorica segmentata) — панцир з поперечних металевих смуг (штаб)
Лорика серта (lorica serta) — давньоримський панцир з пластин, з'єднаних кільцями
Лорика сквамата (lorica squamata) — давньоримський лускатий панцир на тканинній основі

Джерела

The Manica in the Roman Army up to 150 AD (англ.). Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015.
M. C. Bishop. (2002), 8. Other segmental armour, Lorica Segmentata: A Handbook of Articulated Roman Plate Armour, т. 1, с. 68—72, ISBN 0-9539848-4-2