PROFILPELAJAR.COM

Лізюков Олександр Ілліч
Лізюков Олександр Ілліч
рос. Лизюков Александр Ильич
Народження	13 (26) березня 1900; Гомель
Смерть	25 липня 1942 (42 роки); поблизу с. Ведмеже
Поховання	Воронеж
Країна	Російська імперія→ СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе (липень 1927)
Роки служби	1919–1942
Партія	РКП(б)
Звання	Генерал-майор
Командування	2-й танковий корпус; 5-та танкова армія
Війни / битви	Громадянська війна в Росії; Радянсько-німецька війна
Нагороди
	Лізюков Олександр Ілліч у Вікісховищі

Лізюко́в Олекса́ндр Іллі́ч (рос. Лизюков Александр Ильич; нар. 13 (26) березня 1900(19000326) — пом. 25 липня 1942) — радянський військовик, генерал-майор (10.01.1942). Герой Радянського Союзу (05.08.1941).

Біографія

Народився 13 (26) березня 1900(19000326) року в місті Гомель (Білорусь) в родині учителя. Росіянин. Закінчив 6 класів гімназії. Член РКП(б) з 1919 року.

Громадянська війна в Росії

В лавах РСЧА з квітня 1919 року. У тому ж році закінчив Смоленські артилерійські курси червоних командирів.

Учасник громадянської війни в Росії: з жовтня 1919 року — командир взводу артдивізіону 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту; з червня 1920 року — помічник командира й командир батареї 7-ї стрілецької дивізії; з вересня 1920 — начальник артилерії броневих сил 12-ї армії, начальник артилерії та замісник командира бронепотяга № 56 «Комунар». Брав участь у боях проти Добровольчої армії А. І. Денікіна, проти військ армії УНР та білополяків на Південно-Західному фронті. Згодом брав участь у придушенні селянських повстань на Київщині та Тамбовщині.

Міжвоєнний період

З вересня 1921 року — на навчанні. У 1923 році закінчив Вищу військову автомобільно-бронетанкову школу в Петрограді.

З жовтня 1923 року — командир бронемайданчика бронепотяга № 12, з грудня 1923 року — заступник командира бронепотягів № 164 та № 24 5-ї Червонопрапорної армії на Далекому Сході (Благовіщенськ, Ніколаєвськ-на-Амурі). З серпня 1924 року — знову на навчанні.

У 1927 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе й направлений на викладацьку роботу.

З січня 1933 року — командир 3-го окремого танкового батальйону танкової бригади імені К. Б. Калиновського в Московському ВО.

З червня 1934 року — командир і комісар окремого навчального важкого танкового полку окремої важкої танкової бригади імені С. М. Кірова в Ленінградському ВО.

У 1935 році в складі радянської військової делегації перебував на військових маневрах у Франції.

З березня 1936 року — командир 6-ї окремої танкової бригади імені С. М. Кірова.

8 лютого 1938 року заарештований органами НКВС за звинуваченнями у плануванні терористичного акту проти керівників СРСР, передбачених ст.58-16, 58-8 і 58-9 КК РРФСР. Провів у заточенні 22 місяці, з яких 17 — в одиночній камері, піддавався тортурам. Під час розгляду справи Військовим трибуналом Ленінградського ВО 3 грудня 1939 року повністю виправданий.

У лютому 1940 року відновлений в лавах РСЧА та направлений на викладацьку роботу до Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

У березні 1941 року призначений заступником командира 36-ї танкової дивізії 17-го механізованого корпусу Західного ОВО.

Наказом наркома оборони СРСР від 21 червня 1941 року полковник О. І. Лізюков призначений начальником 1-го відділу автобронетанкового управління Західного ОВО.

Німецько-радянська війна

Початок німецько-радянської війни зустрів у Москві. 23 червня виїхав на фронт і 26 червня 1941 року прибув до білоруського міста Борисов, де був призначений начальником штабу оборони міста. Перебував на цій посаді до 8 липня 1941 року.

У липні 1941 року призначений командиром зведеної групи радянських військ по обороні Соловйовської переправи на Смоленщині, яка забезпечувала бойові дії військ 16-ї та 20-ї армій Західного фронту.

Наприкінці серпня 1941 року призначений командиром 1-ї Московської мотострілецької дивізії 16-ї армії, яка за стійкість і героїзм в оборонних боях на річці Вопь поблизу міста Ярцево була перетворена в 1-шу гвардійську мотострілецьку дивізію. Дизізія під командуванням О. І. Лізюкова відзначилась у боях під Наро-Фомінськом при обороні Москви.

У грудні 1941 року призначається командиром 2-го гвардійського стрілецького корпусу Північно-Західного фронту. Дивізії корпуса брали участь в Дем'янській наступальній операції.

З квітня 1942 року — командир 2-го танкового корпусу Брянського фронту.

З червня 1942 року — командувач 5-ї танкової армії Брянського фронту. Після невдалих бойових дій в ході Воронезько-Ворошиловградської операції, 15 липня 1942 року 5-та танкова армія була розформована, а генерал-майор О. І. Лізюков призначений командиром 2-го танкового корпусу.

Останній бій

25 липня 1942 року^[1] генерал-майор О. І. Лізюков пішов у бій в складі екіпажу танку КВ. Під час штурму ворожих окопів поблизу селе Ведмеже Семилукського району Воронезької області танк, в якому перебував О. І. Лізюков був підбитий. При евакуації з машини був убитий автоматною чергою.

Похований у братській могилі № 344 на території неповної середньої школи села Ведмеже. За іншими даними, похований в братській могилі поблизу церкви села Леб'яже ^[2]. У травні 2009 року перепохований на Алеї Слави в Воронежі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 серпня 1941 року за вміле управління військами та виявлені при цьому рішучість і мужність полковник Лізюков Олександр Ілліч удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» (№ 531)^[3].

Нагороджений двома орденами Леніна і медаллю «XX років РСЧА»

Родина

Старший брат — Євген Ілліч Лізюков (1899—1944) — організатор і керівник партизанського руху на території Мінської області.

Молодший брат — Петро Ілліч Лізюков (1909—1945) — полковник, командир 46-ї Ленінградської винищувальної протитанкової артилерійської бригади, Герой Радянського Союзу.