Дорослі дерева мають від 2 до 3 м висоти з темно-зеленим блискучим листям. Квіти ароматні, білі з фіолетовою основою. Плід округліший за справжній лимон, темно-жовтий із легким помаранчевим відтінком у дозрілому стані та має солодший, менш кислий смак, від 2 до 3 pH.
Лимон Мейєра був завезений у США у 1908 році[3] дослідником Френком Ніколасом Мейєром, співробітником Міністерства сільського господарства США, який зібрав зразки рослини під час подорожі до Китаю[4]. Незважаючи присвоєне ім’я, цей сорт, ймовірно, виник за тисячі років до того, як Мейєр представив його в Америці[5].
Лимон Мейєра зазвичай вирощують у Китаї в квіткових горщиках як декоративне дерево. Він став популярним як фрукт у Сполучених Штатах після того, як його знову відкрили шеф-кухарі, такі як Еліс Вотерс у ресторані «Chez Panisse», починаючи з 1970-х років, коли популярність каліфорнійської кухні почала зростати[6][7]. Популярність зросла ще більше, коли Марта Стюарт почала використовувати його у своїх рецептах[4].
Опис
Недозрілий лимон Майєра
Дерево Citrus × meyeri має від 2 до 3 м висоти, хоча його можна формувати і меншим. Листки темно-зелені та блискучі. Квіти білі з фіолетовою основою та ароматні[8].
Плід лимона Мейєра жовтий і більш округлий за справжній лимон[8]. Цедра ароматна і тонка, після дозрівання забарвлена в темно-жовтий колір з легким помаранчевим відтінком. Плоди лимона Мейєра мають солодший і менш кислий смак, ніж більш поширені сорти лимонів[8]. М'якоть темно-жовта, містить до 10 насінин в одному плоді.
Лимон Мейера середньої стиглості
Вирощування
Окрім плодоношення, темно-зелене листя та ароматні квіти роблять лимони Мейєра ідеальною декоративною рослиною, придатною для вирощування у контейнерах. Це один із найсолодших лимонів, їстівна навіть шкірка[9]. Вирощувати лимонне дерево Мейєра можна як у горщику, так і у відкритому ґрунті, але рослині потрібно багато сонячного світла. Однак занадто багато сонячного світла може викликати опіки рослини. Ось чому ранкове сонячне світло та трохи полуденної тіні ідеально підходять для найкращого догляду за лимоном Мейєра[10]. Дерево досить витривале, проте добре росте лише в теплому кліматі. Оскільки лимон Мейєра не витримує морозів, його найкраще вирощувати в контейнері, щоб його можна було заносити у приміщення на зиму в зонах нижче 8b або 9a[11]. Рослина, вирощена з молодого саджанця, зазвичай починає плодоносити через чотири роки, даючи тисячі лимонів протягом свого життя. Ці рослини потребують достатньої кількості води, але добре дренований ґрунт має вирішальне значення[9]. Окрім поливу та сонячного світла лимонні дерева Мейєра потребують добрива з високим вмістом азоту, який повільно вивільняється. Проте ці рослини слід удобрювати лише протягом вегетаційного періоду (весна-осінь) і ніколи взимку, якщо тільки листя не жовтіє; у випадку пожовтіння листя рослину слід полити і внести добрива[12]. Хоча дерево плодоносить протягом усього року, основний урожай спостерігається взимку[13]. Молоді гілки колючі, але шипи з віком перетворюються на вторинні гілки. Обрізка відіграє дуже важливу роль у вирощуванні плодоносного дерева; підтримує форму рослини та дозволяє уникнути непотрібного загущення крони. Це сприяє добрій циркуляції повітря у кроні для росту міцної та здорової рослини, а також є профілактикою будь-яких потенційних захворювань[12].
Використання в кулінарії
Лимон Мейєра солодший за інші лимони, має незначну терпкість, за смаком трохи нагадує мандарин або апельсин[14]. Ним часто приправляють рибу та морепродукти[14].
Крупний план квітки покращеного лимона Мейєра.
Покращений лимон Мейєра
До середини 1940-х років лимон Мейєра був широко поширений у Каліфорнії. Однак у той час було виявлено, що більшість лимонних дерев Мейєра, які клонували, були безсимптомними носіями Citrus tristeza virus, вірусу, який убив мільйони цитрусових дерев у всьому світі та зробив інші мільйони непридатними для промислового вирощування[15]. Після цього відкриття більшість лимонних дерев Мейєра в Сполучених Штатах були знищені, щоб зберегти інші цитрусові.
У 1950-х роках внаслідок селекції було отримано безвірусні екземпляри[16], і у 1975 році Університетом Каліфорнії був сертифікований «Покращений лимон Майєра» – Citrus × meyeri 'Improved'[17][18].
↑Lemon. Hort.purdue.edu. Процитовано 9 червня 2014.
↑ абO'Hara, Julie (18 лютого 2009). The Meyer Lemon: More Than A Pretty Face. National Public Radio. Процитовано 20 лютого 2009. For more than a century, the Meyer lemon was known mostly for its looks. In its native China, it was primarily a decorative houseplant. The Meyer lemon might still be decorating homes today if it weren't for one man. In the early 1900s, the U.S. Department of Agriculture sent Frank N. Meyer, an agricultural explorer (yes, that was his actual job title), on several trips to Asia to collect new plant species. Among more than 2,500 plants he introduced to the U.S., the Meyer lemon was named in his honor. Sadly, Meyer would never live to see the success of his namesake. He died on an expedition near Shanghai in 1918.
↑Lowry, Patricia (12 лютого 2009). When life hands you Meyer lemons, life is sweet. Pittsburgh Post-Gazette. Pittsburgh. Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 29 серпня 2023. Meyer lemons are sweet, thin-skinned and famous for their ethereal perfume. Although common in California backyards, they are just beginning to be commercialized. Ask your friends or relatives in California to send you some," Alice Waters wrote in her Chez Panisse Cafe Cookbook in 1999. You don't have to beg a decade later, thanks partly to Waters' championing of the Meyer and to more growers entering commercial production.
↑Markoulakis, Sophia (May 2005). Meyer Lemon Sweet Enough To Squeeze(PDF). Master Gardener News – Amador County. University of California Cooperative Extension. с. 6. Архів оригіналу(PDF) за 7 March 2006.
