Оґастус Едвард Гаф Лав народився 17 квітня 1863 року в маленькому приморському містечку Вестон-супер-Маре (графство Сомерсет) в родині Джона Генрі Лава та Емілі Серл. Батько здобув медичну освіту й влаштувався на посаду поліцейського хірурга у Вулвергемптоні.
У Огастуса був старший брат Ернест і сестра Бланш[6].
Освіту Оґастус Лав здобував у Вулвергемптонській гімназії, в яку поступив 1874 року. Спочатку він не проявляв особливих успіхів у навчанні, та до останнього року навчання в коледжі він досягнув такого високого рівня знань, що в 1881 році отримав стипендію для навчання в Кембриджському коледжі Святого Джона[en]. Своїми знаннями з математики Оґастус завдячував вчителю, преподобному Генрі Вільямсу, якого студенти поважали й називали «тато» Вільямс[7].
Тому в коледжі він вибрав математичний профіль навчання, в якому був настільки успішним, що в 1884 році отримав стипендію коледжу, а наступного року посів друге місце серед студентів в математичному Трайпос і отримав відзнаку Другий Вранглер[en][8].
1886 року Оґастус Лав був обраний членом-стипендіатом коледжу Святого Джона і залишався ним до 1899 року. Уже 1887 року він отримав премію Сміта, яку щорічно присуджували двом студентам-дослідникам з математики та теоретичної фізики в Кембриджському університеті з 1769 року. 1885 року Лав отримав ступінь бакалавра, 1889 року — ступінь магістра[7].
Професійна діяльність
Невдовзі після здобуття ступеня бакалавра Лав став у коледжі лектором математики. Його колегами були Джозеф Лармор, Генрі Бейкер[en]. Пізніше він був вибраний до викладання одного з п'яти нових лекційних курсів. Перші роки праці в коледжі були дуже продуктивними для Лава. За наукові здобутки він був обраний в 1894 році членом Лондонського королівського товариства[7].
У кембриджський період розпочалася довга і плідна співпраця Лава з Лондонським математичним товариством. 1890 року він був обраний до його ради і безперервно служив у ньому до 1920 року, пізніше знову з 1922 року до 1925 року. П'ятнадцять років (1890—1910) він був Почесним секретарем товариства, два роки обіймав посаду Президента (1912 і 1914), ще кілька разів був віце-президентом[6].
1927 року Оґастуса Лава обрали почесним співробітником його колишнього коледжу Св. Джона. У тому ж 1927 році його також обрали стипендіатом Оксфордського Куїнз-коледжу[6].
Посада Седліанського професора натуральної філософії надавала Лаву більше часу, який він міг посвятити дослідженням, написанню підручників для студентів тощо. Хоча його наукові інтереси були в галузі механіки, пружності, геодинаміки та електродинаміки, він підготував поглиблені курси лекцій з тензорного числення та загальної теорії відносності. Його лекції в Оксфорді були надзвичайно популярні серед студентів за їх чіткість, доступність й зрозумілість. Він мав дар ясного викладення складних і незрозумілих проблем. Це був учений, який вражав відвертістю та чесністю, великою скромністю, щедрою добротою до молоді. Він захоплювався подорожами, музикою та крокетом[7].
Наукові здобутки
Важливою науковою працею, яка супроводжувала Лава впродовж багатьох років, був «Трактат з математичної теорії пружності», вперше опублікований в 2-х томах 1892 і 1893 роках[9][10](друге видання було істотно переписане і видане в 1906 році, третє — в 1920 році, четверте — в 1927 році). Цей трактат Лава є яскравим прикладом його ґрунтовного, неквапливого математичного стилю викладення складних проблем. Про обсяг роботи свідчить хоча б перелік лише деяких розглянутих тем: рівновага ізотропних і анізотропних твердих тіл, рівновага й вібрування сфер, поширення хвиль в пружних твердих середовищах, скручування, згинання балок, згинання і скручування тонких стрижнів, пластин і оболонок. При цьому власний внесок у розглянуті теми Лав скромно приховав. Так, в розділі про хвильовий рух у твердих середовищах він не згадує про власний фундаментальний внесок у цю тему — відкриття нового типу поверхневих акустичних хвиль. Класичний за своєю структурою, перекладений кількома іноземними мовами, трактат майже півстоліття був базовим твором класичної математичної фізики[11].
У своїй ранній роботі 1988 року[12], ще на стадії здобуття супеня магістра, Лав запропонував для визначення напружень і деформацій у тонких пластинах двовимірну математичну модель. Теорія цієї моделі була створена Лавом на основі розширення теорії балки Ейлера-Бернуллі з використанням припущень, запропонованих Кірхгофом, і названа теорією пластини Кірхгофа-Лава. За цією теорією площину середньої поверхні можна використовувати для представлення тривимірної пластини у двовимірній формі.
Ще одна віхова робота Лава «Деякі проблеми геодинаміки»[13] — це дослідницьке есе, в якому розглянуто багато проблем, таких як ізостазія, земні припливи, зміна широти, стисливість і її вплив на земні припливи, проблема гравітаційної нестабільності[7]. У своїх роботах з геодинаміки Лав досліджував поширення сейсмічних хвиль від землетрусів, виходячи з припущення, що Земля складається з концентричних шарів різної щільності й пружності. Він постулював виникнення одного з двох типів поверхневих сейсмічних хвиль, у яких зміщення пружного середовища відбувається перпендикулярно до напрямку поширення хвилі. На його честь цей тип хвиль був названий хвилями Лава (другий тип поверхневих хвиль — це хвилі Релея)[14]. Лав запропонував також метод вимірювання товщини земної кори, заснований на вимірюванні поширення хвиль Лава.
У період першої світової війни (1914—1918) Оґастус Лав зробив внесок у зовнішню балістику, розробивши метода Лава для розрахунку висококутових траєкторій снарядів за «малими дугами», який деякий час використовувався британськими артилеристами.
Він цікавився й займався теорією електричних хвиль в межах класичної електродинаміки, і є автором статей на цю тематику[15].
Важливе значення й застосування мали його книги з теоретичної механіки[16] й диференціального та інтегрального числення[17].
Такий широкий діапазон наукових зацікавлень і здобутків Лава свідчить про його різносторонність, фундаментальність першовідкривача та популяризатора науки[7].
Нагороди, відзнаки і визнання
За свою наукову діяльність Оґастус Лав був відзначений:
1894 — обраний членом Лондонського королівського товариства[18];
1909 — нагороджений Королівською медаллю (англ.Royal Medal), відомою також як Медаль королеви (англ.Queen's Medal) — щорічною відзнакою Лондонського королівського товариства, «за дослідження з теорії пружності та суміжних тем»[19];
1911 — відзначений премією Адамса — однією з найпрестижніших премій, яка присуджується щороку факультетом математики Кембриджського університету та коледжом Святого Джона британському математику за видатні дослідження в галузі математичних наук: Лав був премійований за есе на тему «Деякі проблеми геодинаміки»[7].
1926 — нагороджений медаллю де Моргана (англ.De Morgan Medal) — найвищою нагородою Лондонського математичного товариства[21];
1937 — нагороджений медаллю Сильвестра (англ.Royal Society Sylvester Medal), яку присуджує Лондонське королівське товариство з 1901 року за видатні заслуги в галузі математики: Лав був нагороджений за «дослідження в галузі класичної математичної фізики, зокрема математичних теорій пружності й гідродинаміки»[22].
Іменем Лава названий кратер на зворотному боці Місяця — Кратер Лава[23].
Останні роки
Оґастус Лав завідував кафедрою математики з 1898 року й залишався її керівником навіть протягом 12 років після дати звичайного виходу на пенсію, та при тому ніколи й у нікого не виникало жодного заперечення цьому факту. Проте незадовго до смерті він був зобов'язаний піти у відставку з цієї посади у зв'язку зі зміною статуту університету[7].
До останніх років життя Оґастус Лав читав лекції та відвідував засідання кафедри математики. Протягом останніх кількох років життя його здоров'я було настільки слабким, що йому доводилося викликати таксі, щоб доїхати з дому на лекції. До кінця він повністю використовував усі свої здібності, ніколи не було видимого послаблення гостроти його мислення й думки стосовно університетських справ, докладності його лекцій, мудрості й розсудливості в справах політики університету. Коли за чинним статутом Лав у своєму віці вже не мав права бути членом ради факультету фізичних наук або ради відвідувачів університетської обсерваторії, він ніколи не залишав товариства своїх колег, коли вони збиралися у їхньому неформальному ланч-клубі перед засіданнями факультету. Професор проявляв чималий інтерес до своєї гімназії, ще за кілька років до смерті він щорічно вручав премію найкращому математику в школі[7].
Лав так і не одружився. Після смерті батька з часу навчання в Кембриджі молодша сестра Бланш утримувала його будинок до кінця його життя. Між ним і сестрою існувала незвичайно сильна прихильність[6].
Помер Оґастус Едвард Гаф Лав після операції 5 червня 1940 р. в Оксфорді, похований у Волверкоті — селі на околиці Оксфорда[8].
Бібліографія
За період з 1887 до 1939 років Оґастус Лав опублікував майже 65 наукових статтей. Окремі його наукові статті, вибрані з повного списку публікацій[24]:
A.E.H. Love. On the Equilibrium of a Thin Elastic Spherical Bowl // Proceedings of the London Mathematical Society. — 1888. — Vol. s1-20, iss. 1 (15 January). — P. 89–102. — DOI:org/10.1112/plms/s1-20.1.89.
A.E.H. Love. Wave-Motion in a Heterogeneous Heavy Liquid // Proceedings of the London Mathematical Society. — 1890. — Vol. s1-22, iss. 1 (15 January). — P. 307–316. — DOI:org/10.1112/plms/s1-22.1.307.
Augustus Love. A Treatise on the Mathematical Theory of Elasticity. — Cambridge : University Press, 1892–1893; 2nd ed., 1906; 3rd ed., 1920; 4th ed., 1927.
.svg){kind=small}
