У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кушнір.
Веніамін Володимирович Кушнір (нар.7 січня1926(19260107), Рудка, Дунаєвецького району, Хмельницької області — пом.19 червня1992, Київ) — український художник, викладач, громадський діяч правозахисного руху.
Мати художника походила з шанованої на селі заможної родини, двоє її братів були воїнами УПА. Дух національної свідомості супроводжував його з перших років життя, а ще — мамина пісня і вірші Шевченка. Дитинство і юність минули на Поділлі. Саме тут він відчув себе художником. Першим учителем з фаху вважав викладача Дніпропетровського художнього училища — Максименка, що під час війни жив у Дунаївцях. Професійну освіту Веніамін здобув у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва (1948—1953 рр.) в майстернях Р. Сельського, І. Гуторова, Й. Бокшая. Студентські роки пройшли у наполегливій праці, у пошуках власного стилю.
Художник рано визначив свої позиції у малярстві, що спиралися на традиції українського мистецтва, народну культуру, на філософію Г.Сковороди і творчій геній Т.Шевченка, авангардизм О.Архипенка і М.Бойчука.
Після закінчення інституту В. В. Кушнір два роки викладав у художньому училищі міста Дніпропетровська. З 1954 року — член Спілки художників. З 1956 року жив у Києві. Тут він створив свої великі полотна «Лісоруби», «Плотогони», «Червоні маки», що відразу привернули увагу майстерністю, людяністю, щирістю.
Етапною стала його «Трембіта» (1961 р.). Це був символ-заклик, що збуджував національну свідомість сучасників.
У творчості Кушніра можна виділити декілька тематичних напрямків, споріднених образів, мотивів, які дають право говорити про нього, як про художника-мислителя.
Духовним кодом у його всесвіті є образ української матері, що втілюється у ряді полотен: «Наречена», «Матері», «Нічого кращого немає», «Земля», «Скорботна мати».
Неабияке смислове навантаження несуть і його коні, яких він любив і умів малювати, — це і «Ранок», і «Пута», і «Коні», і вихор червоних коней у «Кобзі».
Прямий заклик на захист сплюндрованої України криється в картині-памфлеті «Скерцо» («Ґвалтована Україна», 1968 р.).
Трагічні мотиви останніх робіт («Прощальна мелодія», «Автопортрет зі свічкою») викликані передчуттям власної долі і гіркими роздумами про місце Людини у цьому суспільстві.
Філософське осмислення складності внутрішнього світу людини художник втілив у численних портретах, що відтворюють український національний характер. Його пейзажі, натюрморти привертають увагу вишуканістю форми, технічною досконалістю, романтичним світобаченням краси рідної землі. Художник щиро закоханий у Карпати, Поділля, Київщину, багато поїздив та походив по тих місцях де творилась історія України.
В. В. Кушнір був художником від Бога. Разом з тим, він був високоосвіченою людиною. Любив і добре знав українську і світову літературу, історію, філософію, мистецтво, музику. Поезія і музика були невід'ємною часткою його буття, вони звучать і у його творах.
Митець високої професійної культури В.Кушнір не мислив себе без щоденної праці. Кожна його картина — то результат багаторічної наполегливої роботи і духовного злету митця.
Творчість
1943-1947 – пейзажі околиць міста Дунаївці.
1948-1953 – навчання у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва на факультеті монументально-декоративного живопису. Майстерні Р.Сельського, Й.Бокшая, І.Гуторова. Дипломна робота: “Універсали Богдана Хмельницького”.
1953-1955 – викладач живопису Дніпропетровського художнього училища.
1954 – член Спілки художників.
1956 – переїхав до Києва. Працює у галузі монументального та станкового живопису.
1957 – полотна “З поля”, “Оранка”. Участь у виставці творів молодих художників.
1958 – серія пейзажів “Кавказ”, “Хоста”.
1959-1960 – працює і завершує роботу над полотнами “Лісоруби”, “Плотогони”. Участь у виставці “Радянська Україна”.
1959-1961 – працює над картинами “Трембіта”, “Червоні маки”.
1961 – завершує роботу над картинами і бере участь у Республіканській художній виставці, м.Київ, та всесоюзній художній, м.Москва.
1962 – створено Клуб творчої молоді, де В.Кушнір очолив художню секцію. Подорожує Карпатами. Серії пейзажів “Дзимброня”, “Криве поле”, “Ясиня”, портрети гуцулів, полотно “Вечір”.
1963 – працює і завершує роботу над картиною “Дума про Довбуша”. Бере участь у Республіканській художній виставці.
1964 – завершує роботу над полотном “Кобза”. Бере участь у виставці, присвяченій 150 – річниці від дня народження Тараса Шевченка. Подорожує по Криму. Серія пейзажів “Коктебель”, “Федосія”, полотно “Вечір на полонині”.
1965 – подорожує Поділлям і Карпатами. Серія пейзажів “Нова Ушиця”, “Стара Ушиця”, “Кам’янець-Подільська фортеця”, “Криворівня”.
1966 – працює над полотном “Рапсоди”. Подорожує Карпатами, пейзажі “Село Зелене”.
1967 – закінчує роботу над полотнами “Рапсоди”, “Жінка з глечиком”.
1968 – завершує роботу над полотнами “Київська весна”, “Прометей”, “Апостол правди”, “Скерцо”, “Портрет Шевченка”, “Баба з козою”.
1969 – цикл робіт за творами Т.Шевченка: “Марія”, “Нічого кращого немає”, “За байраком байрак” та інші.
1970 – працює над картинами “Ковалі”, “Зустріч на чужині”, “Ранок”.
1971 – закінчує роботу над картинами, бере участь у Республіканській художній виставці, присвяченій 100-річчю від дня народження Лесі Українки.
1972 – завершив картини “Матері”, “Коні”, “На потоці”, “Леся Українка”. Бере участь у Всесоюзній художній виставці, м.Москва.
1973 – “У загоні”, ескізи до картини “Святковий день”.
1974 – Завершив роботу над картиною “Святковий день”, участь у
Республіканській художній виставці.
1975 – завершив картини “Наречена”, “Скорботна мати”, “Літній ранок”. Цикл пейзажів “Денеші”, участь у виставці “Слава праці”.
1976 – завершив картини “Баба з козою”, “П’ють пиво”, працює над ескізами до полотна “Довбуш”. Участь у виставці київських художників.
1977 – “Соняшник”, “Ярмарок у Косові”. Участь у виставці “Слава праці”.
1978 – працює над ескізами до картини “Довбуш”.
1979 – працює над гобеленом “Боян” для готелю “Либідь”.
1980 – “Трембіти сумують”, ескізи до портрета Сковороди.
1981 – працює над полотном “Довбуш”, серія картин “Козак Мамай”.
1981 – працює над полотном “Довбуш”, серія картин “Козак Мамай”.
1982 – завершує картину “Довбуш”, серія натюрмортів і пейзажів. Участь у
Республіканській художній виставці.
1983 – пейзажі околиць Києва: “Феофанія”, “Осінь у гідропарку”, “Сірий день”.
1984 – працює над ескізами до картин “Устим Кармелюк”, “Г.Сковорода”. Бере участь у виставці.
1985 – подорожує Карпатами, серія пейзажів “Колочава”, ескізи до картини “Сіножать на Десні”.
1986 – завершує полотно “Сіножать на Десні”.
1987 – завершує полотно “Земля”. Участь у виставці “Київ та кияни”.
1988 – серія натюрмортів, пейзажів. Участь у виставці “Земля і люди”.
1989 – серія пейзажів “Тиврів”, “Микуличин”, “Татарів”, “Лілея” (за твором Т.Шевченка), “Емансипація”.
1990 – “Мітинг” (2 варіанти), працює над полотнами “Григорій Сковорода”, “Митець і генерал”.
1991 – завершує полотна: “Автопортрет із свічкою”, “Автопортрет”, “Козак Мамай”, “Чумацький куліш”, “Чумаки”, “Сутінки”, “Поцілунок Іуди”, “Христос у терновому вінку”, “Прощальна мелодія”. Не закінчив полотно “Григорій Сковорода”.
Боривітер. Традиційне народне в українському мистецтві 1960-70-х.[2] [Архівовано 13 лютого 2017 у Wayback Machine.]
Література
Охрімович А. З когорти шістдесятників // Сучасність. 1992. № 12; Маричевська О. Виставка до 80-річчя з дня народження Веніаміна Кушніра // ОМ. 2006. № 1.
