Народився у 1823 році на кочовищах казахського роду Кизилкурт в землях Жиделі Молодшого жузу (нині це Жангалинський районЗахідно-Казахстанської області) у сім'ї бідняка Сагирбая. З раннього дитинства грав на домбрі. Рання схильність хлопчика до музики не викликала схвалення у його батька. Мати ж Курмангази, Алка, людина яскравої індивідуальності та сильної волі, навпаки, поділяла любов сина до музики і підтримувала його. В шість років, через матеріальну скруту сім'ї, Курмангази віддали в пастухи. У рідному аулі Курмангази з захопленням слухав заїжджих кюйши[kk], серед яких особливо виділявся кюйши Узак, який помітив у юного Курмангази талант до музики і передбачив йому велике майбутнє. У вісімнадцять років Курмангази залишив рідний аул і подався в мандрівні кюйши. В цей час він продовжив розвивати свою музичну майстерність, навчаючись у таких відомих домбристів, як Баламайсан, Байжума[kk], Есжан[kk] і Шеркеш[kk]. Курмангази, разом з Узаком, брав участь в змаганнях домбристів і з часом став вважатися одним з видатних майстрів домбри[2].
Курмангази і його друг, поет і батирМахамбет Утемісули — учасники і очевидці народного повстання Ісатая Тайманова проти російської колоніальної влади і підконтрольних їй ханів (1836—1838) під керівництвом Исатая Тайманова і Махамбета Утемисова проти хана Джангіра. Один з перших кюїв Курмангази, «Кішкентай» («Малий»), був присвячений народному повстанню. Курмангази як ідейного натхненника повстання ув'язнили в Уральську. Він втік, але його зловили і заслали до Сибіру (існують відомості, що йому довелося сидіти в Іркутській тюрмі). Курмангази знову втік, його знову зловили і посадили в Оренбурзький острог[2]. Переживши поневіряння, образи і переслідування, кюйши створив кюї «Алатау» і «Сариарка», що відображали глибокі думи казахського народу про незалежність і свободу, любов до своєї землі.
Знали про Курмангази представники російської колоніальної культури — філологи, історики, етнографи, які збирали матеріали про казахську музику, її виконавців та народні інструменти. За переказами, з Оренбурзького острогу Курмангази звільнив генерал-губернатор Перовський, якому дуже подобалася його музика[2]. Сучасник Курмангази уральський журналіст і поет Микита Савічев в газеті «Уральські військові відомості» писав: «Сагирбаєв — рідкісна музична душа і отримай він європейську освіту, то був би в музичному світі зіркою першої величини…».
У 1862 році Курмангази зустрівся з іншим великим кюйши Даулеткереєм[kk]. Творчість обох домбристів-імпровізаторів мала помітний взаємний вплив. Кюй Даулеткерея «Булбул» («Соловей») Курмангази включив у свій репертуар.
Мавзолей на місці поховання Курмангази Сагирбайули
Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сари-Арка» — шедевр степової музичної культури, наповнений світлою тональністю, що змальовує картину безкрайніх просторів казахському степу[2]. Особливі прийоми гри Курмангази, багато в чому розвиваючі музичну техніку того часу, дбайливо сприйняли і вдосконалили його учні і послідовники. Серед них були Махамбет Утемісов, Діна Нурпеїсова[kk], Ергалі Есжанов та інші.
У 1880 році Курмангази оселився в містечку Сахма під Астраханню. Навчений досвідом, ставши шанованим в народі аксакалом, він збирає навколо себе наступників з виконавського мистецтва — це Діна Нурпеїсова, Ергалі Есжанов, Менгалі Сулейменов. Широко відомі в той час домбристи — Мамен, Кокбала, Менетай, Менкара, Сугурали, Торгайбай, Шора також вважали себе учнями Курмангази.
Курмангази Сагирбайули автор понад 60 кюїв, які відображають його суперечливу долю, повну горя і страждань. Біль поета від колоніальної політики царської Росії щодо казахського степу знайшов вихід в кюях Курмангази «Түрмеден қашқан», «Кісен ашқан», «Ертең кетем», «Бозқаңғыр», «Пәбескі», «Терезеден-есіктен», «Бозшолақ», «Бұқтым-бұқтым», «Не кричи, не шуми», «Арба соққан», «Аман бол, шешем, аман бол», «Қайран шешем». Любов поета до життя відображається в поемах «Қызыл қайың», «Ақжелең», «Адай», «Балбырауын», «Серпер», «Назым», «Балқаймақ», «Бұлбұлдың құрғыры», «Ақсақ киік», «Төремұрат», «Қуаныш»[3].
Вершиною творчості Курмангази став кюй «Сарыарқа» («Сари-Арка») — шедевр степової музичної культури. Не меншою відомістю користуються пісні «Жігер», «Көбік шашқан», «Кішкентай», «Ақбай», «Айжан-ай», «Айда бұлбұл», «Алатау», «Амандасар», «Бас Ақжелең», «Демалыс», «Лаушкен», «Ойбай, балам», «Саранжап»"Теріс қақпай", «Ұзак Ақжелең»[3].
Дискографія
У 2005 році в Казахстані було видано тритомний збірник творів Курмангази на CD«Құрманғазы күйлері». В збірник увійшло 74 кюї кюйши. Усі твори виконуються на домбрі.
Құрманғазы Сағырбайұлы // Қазақ әдебиеті. Энциклопедиялық анықтамалық. — Алмати : «Аруна Ltd.» ЖШС, 2010. — ISBN 9965-26-096-6.(казах.)
Сагырбаев Курмангазы // Казахская ССР: краткая энциклопедия / Гл. ред. Р. Н. Нургалиев. — Алма-Ата : Гл. ред. Казахской советской энциклопедии, 1991. — Т. 4: Язык. Литература. Фольклор. Искусство. Архитектура. — 685 с. — ISBN 5-89800-023-2.(рос.)
.jpg)
