Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.
Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.
За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.
Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана УкраїниКирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.
До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:
відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
заборона жебракам просити милостиню на вулицях міста Полтави;
організація німецьких колоній на території лівобережної України — у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді, які мали надати промисловий досвід з виробництва сукна;
Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.
Куракінські теплиці
Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.
До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).
Подальша доля
Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська ЗапорозькогоВіктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.
З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.
Помер 1829 року, проживши 70 років.
Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.
Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.
Олексій Борисович Куракін ймовірно став прототипом одного з основних героїв роману Льва Миколайовича Толстого«Війна і мир» князя Василя Сергійовича Куракіна. Біографічних збігів літературного та реального героя достатньо: час життя, загальний хід кар'єри при трьох самодержцях, членство в Неодмінній раді, три зірки, троє дітей, дочка Олена[3].
