«Крик»

норв. Skrik
Творець:	Едвард Мунк
Час створення:	1893
Висота:	91 см
Ширина:	73,5 см
Матеріал:	масло, темпера і пастель на дошці
Техніка:	експресіонізм
Зберігається:	Осло, Норвегія
Музей:	Національна галерея
«Крик» у Вікісховищі

«Крик», або «Зойк» (норв. Skrik; створено, разом з версіями, у 1893-1910 роки^[1]) — назва декількох експресіоністських полотен і відбитків норвезького художника Едварда Мунка, що зображують агонізуючу від жаху постать людини на тлі криваво-червоного неба. Тлом для твору є пейзаж фіорду Осло, що відкривається з пагорбу Екеберг (Ekeberg) в Кристіанії, Норвегія.

Едвард Мунк створив декілька версій «Крику» у різних техніках. Музей Мунка володіє однією з мальованих версій (1910, див. галерею) та однією пастеллю. У Національній галереї в Осло міститься інша мальована версія (власне початкова, 1893, основне зображення статті). Четверта версія, виконана пастеллю, належить норвезькому мільйонеру Петтеру Олсену (Petter Olsen). Мунк також створив літографію картини (1895, див. галерею)^[2]

«Крик» ставав мішенню декількох професійних і добре підготовлених викрадень. Так, у 1994 році версію з Національної галереї було викрадено. За декілька місяців твір мистецтва було повернуто. А у 2004 році Крик і Мадонну пензля Мунка викрали з Музею Мунка. Обидві картини були повернуті в 2006 році. Вони зазнали незначних ушкоджень і були повернуті до експозиції в травні 2008 року після здійснення реставраційних робіт^[1].

Едвард Мунк дав своєму твору оригінальну німецьку назву «Крик природи» (нім. Der Schrei der Natur). Норвезька ж назва — слово skrik у дивовижний спосіб близьке до українських «скрик, крик».

На сторінці свого щоденника під заголовком Ніцца, 22.01.1892, Мунк так описав своє натхнення до створення образу і картини:

«Я прогулювався стежиною з двома товаришами, саме заходило сонце, і раптом небо налилося кров'ю, я спинився, відчувши страх, та обперся об огорожу, — повсюди була кров і язики полум'я над синьо-чорним фіордом і містом, мої друзі крокували далі, а я, тремтячи від жаху, стояв і відчував безкінечне голосіння природи».

За однією з версій, з числа тих, що висували на пояснення почервоніння неба, Мунк міг стати свідком відгомону вулканічного виверження на Кракатау у 1883 році: тоді попіл, що викидав вулкан, пофарбував небо в червоний колір у багатьох частинах світу — на сході США, більшості території Європи та Азії в період з кінця листопаду 1883 року до середини 1884 року^[3]. Це пояснення викликає сумніви у тих дослідників, які відзначають, що Мунк радше експресіоніст, ніж реаліст, і тому навряд чи став би відтворювати в точності побачене. Альтернативна версія апелює виключно до роботи уяви і натхнення митця, підмічаючи схожість сюжету і зображеного місця одночасно і на бійню, і на божевільню^[4].

Особа, зображена на картині, може бути і власне художником, який сам не кричить, а відчайдушно намагається захистити себе від Крику Природи. Постава тіла, на думку багатьох, виражає спробу захиститися від дії волання, реального чи уявного.

Місце, зображене на картині, багатьма ідентифікується як шлях з пагорбу Екеберг до фіорда Осло і власне міста. У той, час коли створювався оригінал картини, сестру Мунка Лору-Катерину, що страждала на біполярний афективний розлад, помістили до психічної лікарні, саме біля підніжжя Екебергу.

У 1978 році дослідник творчості Мунка Роберт Розенблюм (Robert Rosenblum) висловив припущення, що на створення дивної, без ознак статі, постаті на передньому плані картини, митця могло надихнути споглядання Перуанської мумії, яку Мунк міг бачити під час Світової виставки у Парижі (1889 рік), де сам брав участь. Ця мумія мала вплив на іншого художника-експресіоніста, француза Поля Гогена, до речі друга Мунка, що навіть зобразив її у декількох своїх творах. Нещодавно (на поч. 2000-х років) висловлювались думки, що на Мунка при створенні «Крику» вплинула побачена мумія, але в Музеї природознавства в італійській Флоренції^[5].

Пошуки джерела натхнення створення Мунківського «Крику» не припиняються дотепер — у 2010-ті дослідники з США висунули теорію, що Едвард Мунк відобразив у своїй найвідомішій картині виверження індонезійського вулкану Кракатау 1883 року, втім норвезькі вчені відкинули це припущення через те, що хмари, які після виверження могли з'являтися в несподіваних місцях, не могли створити ефект хвилястості, як на картині. А навесні 2017 року таблоїди повідомили, що вже норвезькі вчені висунули нову теорію, вивчивши щоденник відомого експресіоніста — нібито Едвард Мунк написав картину під враженням від природного феномена перламутрові хмари. Причиною їх появи стають низькі температури і високий ступінь освітленості. За всю історію фізики атмосфери перламутрові хмари були помічені лише близько 100 разів. Незважаючи на красу явища, перламутрові хмари руйнівні для нашої атмосфери. Вони сприяють хімічної реакції, яка руйнує озоновий шар. Небо на одній з найвідоміших картин в історії мистецтва «Крик» пензля норвезького художника Едварда Мунка забарвлене в тривожні червоно-жовті тони. Основною версією про те, звідки з'явилися такі кольори на полотні, довгий час було враження Мунка від виверження вулкана Кракатау в Індонезії. Однак норвезький метеоролог Хелен Мюрі запропонувала своє пояснення. На її думку, колірна гамма і характерні розлучення вказують на інше природне явище: рідко зустрічаються перламутрові, або полярні стратосферні, хмари. Зокрема, наукові співробітники Університету Осло знайшли у щоденниках живописця згадку про це незвичне атмосферне явище, поява якого, дійсно, була задокументована в Осло наприкінці 19 століття^[6].

Червоне, вогненно гаряче небо накрило холодний фіорд, який, в свою чергу, породжує фантастичну тінь, схожу з якимось морським чудовиськом. Напруга спотворило простір, лінії зламалися, кольори не узгоджуються, перспектива знищується.

Непорушно рівним залишається лише міст, на якому стоять герої картини. Він протиставлений тому хаосу, в який занурюється світ. Міст - бар'єр, що відокремлює людину від природи. Захищені цивілізацією, люди розучилися відчувати, бачити і чути. Дві байдужі фігури далеко, що не реагують на те, що відбувається навколо, тільки підкреслюють трагізм сюжету.

Вміщена в центр композиції фігура відчайдушно кричущої людини, притягує увагу глядача в першу чергу. На знеособленому до примітиву особі читається відчай і жах, які межують з безумством. Автору вдалося скупими засобами передати найпотужніші людські емоції. В очах страждання, широко відкритий рот робить сам крик пронизливим і реально відчутним. Підняті руки, закривають вуха, говорять про рефлекторне бажання людини втекти від себе самого, припинити цей напад страху і безнадії.

Самотність головного героя, його крихкість і вразливість, наповнюють всю роботу особливим трагізмом і енергетикою.

Автор використовує складну техніку, в одній роботі використовуючи і олійні фарби і темпера. Одночасно з цим колорит роботи простий, навіть скупий. Фактично два кольори - червоний і синій, а також змішання двох цих кольорів - і створюють всю роботу. Хитромудрі, нереальні вигини ліній в зображенні центральної фігури і природи наповнюють композицію енергією і драматизмом.

Мунк створив чотири версії «Крику», використовуючи різні техніки:

1. У музеї Мунка представлений один з двох варіантів, виконаних олією, і одна пастель.
2. У Національному музеї Норвегії виставлена ​​найбільш знаменита, друга за рахунком версія. Вона написана маслом.
3. Єдина версія сюжету, що залишається в приватних руках, виконана пастеллю. Вона належала норвезькому мільярдерові Петтер Олсену, який виставив її на аукціон 2 травня 2012 року. У підсумку картина була продана Леону Блеку за 119 млн 922 тис. 500 доларів, що на той час становило рекорд для творів мистецтва.

Кольорові варіанти відрізняються по гамі. Головний «Крик» 1893 року через Національного музею Осло похмурішим, а повторення 1910 року через Музею Мунка світліше, але в ньому сильніше неприємні зелені тони. І загальний характер більш «галюциногенний».

12 лютого 1994 року у день відкриття XVII Зимової Олімпіади в норвезькому Ліллехаммері чотири злодії проникли до Національної галереї і викрали версію «Крику», лишивши записку «Дякуємо за слабку охорону»^[7], адже картину з нагоди олімпійських святкувань перенесли до нижнього поверху для загального огляду^[8]. Присутність великого числа журналістів, акредитованих на Олімпіаді, відразу ж зробило викрадення топ-новиною^[9]. Провину за те, що сталося, спершу покладену на спецвідділ з попередження таких викрадень, було знято. Після того, як у березні 1994 року галерея відмовилась платити викуп у 1 млн. USD, норвезька поліція за допомогою британських поліцейських і сприяння Getty Museum провели спецоперацію, в результаті якої картину неушкодженою було повернуто 7 травня 1994 року^[10]. У січні 1996 року четверо осіб були звинувачені в причетності до викрадення, включно з Полом Енґером (Pål Enger), що раніше (у 1988 році) вже звинувачувався у викраденні картини Мунка «Вампір»^[11]. Однак, їх відпустили на законних підставах, — виявилось, що в ході операції було порушено законодавство в тому, що британські агенти в'їхали до Норвегії за фальшивими документами^[12].

Інша версія «Крику» була викрадена у 22 серпня 2004 року — посеред білого дня чоловіки в масках увірвалися до Музею Мунка в Осло і викрали дві картини Мунка: «Крик» і «Мадонну»^[13]. Прикметно, що перехожому вдалося сфотографувати злодіїв у той момент, як вони втікали з витворами мистецтва у напрямку до авто. 8 квітня 2005 року норвезька поліція заарештувала підозрюваних у скоєнні крадіжки, проте картини лишались зниклими, що навіть породило чутки, що їх спалили самі крадії, щоб позбутися доказів злодіяння^[14][15]. 1 червня 2005 року, коли вже четверо підозрюваних у злочині перебували під вартою, міська влада Осло оголосила про винагороду в 2 млн норвезьких крон (313,500 $ або 231,200 € за тодішнім курсом) за будь-яку інформацію, яка допомогла б встановити місцезнаходження полотен^[16]. Попри те, що картини не знайшли, шестеро чоловіків на початку 2006 року постали перед судом, обвинувачувані, хто у сприянні скоєнню злочину, хто у безпосередньому вчиненні крадіжки. Троє з них були засуджені до від 4 до 8 років ув'язнення в травні 2006 року, ще двоє засуджених, Бйорн Хоен (Bjørn Hoen) і Петер Таральдсен (Petter Tharaldsen) мали сплатити величезні штрафи (750 млн крон або 117.6 млн. USD або 86.7 млн. €) міській управі Осло^[17].

31 серпня 2006 року норвезька поліція оголосила, що в результаті оперативних заходів виявлено обидві картини «Крик» і «Мадонна», так і не розкривши деталей операції. Повідомлялося, що полотна у кращому, ніж сподівалися, стані. «Ми на сто відсотків упевнені, що перед нами оригінали, — заявив на прес-конференції шеф поліції Івер Стеншруд (Iver Stensrud), — Ушкодження виявились меншими, ніж ми боялися»^[18][19]. Директор Музею Мунка Інґеборґ Ідшті (Ingebjørg Ydstie) підтвердила цю інформацію, наголосивши на тому, що завдані ушкодження можливо усунути^[20]. «Крик» мав слід вологості на лівому нижньому куті, тоді як «Мадонна» мала декілька плям на правій стороні й два невеликих отвори на зображенні руки Богоматері^[21]. Перш ніж почалися реставраційні роботи, полотна виставили на огляд у Музеї Мунка від 27 вересня 2006 року. Впродовж 5-денної виставки 5500 відвідувачів побачили ушкоджені полотна. Вже полагоджені картини були повернуті в постійну експозицію 23 травня 2008 року, коли розпочала роботу виставка «Крик і Мадонна — Повернення» (англ. "Scream and Madonna--Revisited")^[22]. Деякі ушкодження «Крику» усунути не вдалося, однак цілісність витвору мистецтва не було порушено^[2][23].

Наприкінці ХХ століття «Крик» набув воістину іконічного значення в сучасній мас-культурі. Картину використали як обкладинку при виданні (і перевиданнях) книги відомого американського психіатра А.Янова (Arthur Janov) «The Primal Scream»^[24]. У 1983—1984 роках поп-митець Енді Воргол зробив ряд штамповок на тканині робіт Мунка, в тому числі і «Крика». Митцем рухала ідея десакралізувати картину, зробивши її об'єктом споживацької мас-культури, хоча той же Мунк сам започаткував цей процес, виконавши літографію роботи ще на початку XX століття. Більше того, постмодерністський митець Ерро (Erró) вільно і з почуттям іронії повівся з картиною Мунка, написавши свої власні «Другий крик» (1967) і «Дінґ Донґ» (1979)^[25].

Як один з небагатьох витворів сучасного мистецтва, що є впізнаваним широким загалом, «Крик» час від часу використовується в рекламі, в анімації (в тому числі і в Симпсонах), в кіно і на телебаченні, зокрема, в програмах, шоу і стрічках напрямку horror. Картина стала справжнім брендом і тому як лого наноситься на побутову і сувенірну продукцію. Подеколи образ твору використовують в журналістиці, промо-кампаніях, у постерах, плакатах тощо.

Кіномани знайшли відразу дев'ять відомих відсилань до картини в кіно. Головна з них - жарт з фільму «Один вдома». Герой обпік обличчя, закричав і притиснув долоні до щік. З цього моменту навіть зробили офіційний постер до серії фільмів. Є відсилання до картини і в мультфільмі «Зелені обрубки» - там усі головні герої нагадують «Крик». А ще можна згадати маску маніяка в серії фільмів жахів Уеса Крейвена «Крик», прибульців у «Докторі Хто».

В останні роки «Крик» став інтернет-мемом: на місце центральної фігури фотошопні умільці поміщали Гомера Сімпсона, героя Макколея Калкіна з фільмів «Один вдома». А компанія Adobe, яка виробляє Photoshop, навіть оголосила конкурс на кращу «фотожабу» картини Мунка .

У лютому 2019 вчергове майнула новина, що окремий фільм знімуть і за самою картині. Цим пообіцяв зайнятися норвезький режисер Ерік Поппе. Тоді ж заклали бюджет в 80 мільйонів євро і перенесли терміни запису на 2020 рік. Новий фільм за картиною обіцяють зробити відмітним. До цього про неї вже розповідали в документальному кіно «Нехай крик буде почутий» і короткометражному фільмі «Між годинами і ліжком».

Рок-група Morgen використовувала прототип картини на обкладинці альбомів ще в минулому столітті. Уже в сучасності румунський режисер анімаційних фільмів Себастьян Косор модернізував версію картини. В його короткій анімації герої ожили, а зверху наклалася пісня The Great Gig in the Sky від британської групи Pink Floyd. Ідея кліпу в тому, що самотня людина і суспільство не розуміють один одного. Герой не може терпіти.

Цифрову копію картини вміщено в Арктичний світовий архів^[26].

З картиною «Крик» пов'язують містичне прокляття, яке, за словами мистецтвознавця і фахівця з Мунку Олександра Пруфрока, підтверджується реальними історіями. Десятки людей, які так чи інакше входили в контакт з полотном, вартість якого оцінюють у $ 70 млн., зазнавали злої долі: вони хворіли, сварилися з близькими, впадали у важку депресію або раптово вмирали. Все це створило картині недобру славу, і відвідувачі музею в Осло з побоюванням поглядали на неї.

Але навіть тут від неї не було порятунку. Одного разу музейний службовець ненавмисно впустив полотно. Через якийсь час у нього почалися страшні головні болі, хоча раніше він ними не страждав. Напади мігрені ставали все частішими й сильнішими: бідолаха, врешті решт, не витримав і наклав на себе руки.

Іншим разом картину впустив робочий музею - коли її перечіплювали з однієї стіни на іншу. Через тиждень він потрапив у жахливу автомобільну аварію, в якій зламав ноги, руки, кілька ребер, отримав тріщину в тазу і сильний струс мозку. А якось один з відвідувачів музею зважився помацати картину пальцем, і через кілька днів у нього вдома сталася пожежа, в якій він згорів заживо.

Художник мав слабке здоров'я, проте в 1918 році переборов «іспанку», яка погубила мільйони людей. У 1930 році майже осліп через крововилив у склоподібне тіло правого ока, але не кинув малярства. Через місяць після свого 80-го дня народження, в 1944 році, художник помер. Його посмертне фото зберігається в Музеї Мунка в Осло.

Після смерті експресіоніста всі картини передано державі. Тисячі масляних полотен і гравюр сьогодні складають основну експозицію Музею Мунка.

• 
  Мунк зробив з «Крику» літографію в 1895 році
• 
  Саме цю версію картини, виконану в 1910 році в темпері на дошці, було викрадено із Музею Мунка у 2004 році і повернуто в 2006 році
• 
  Обкладинка українського часопису зарубіжної перекладної літератури «Всесвіт» (№ 5-6 за 2007 рік) з картиною Е.Мунка «Крик»

• An Eye on Art: Scream (Bohème, May 2005) (англ.)
• Munch Museum, Oslo, Norway
• Gallery Munch — Løten, Norway [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.]