Княжнін Борис Якович
Портрет Бориса Яковлевича Княжніна майстерні[1] Джорджа Доу. Військова галерея Зимового палацу, Державний Ермітаж (Санкт-Петербург)
Народження	21 серпня 1777(1777-08-21)
Смерть	29 березня 1854(1854-03-29) (76 років) Петербург
Поховання	Смоленське православне кладовище
Приналежність	Російська імперія
Роки служби	1793 — 1854
Звання	генерал від інфантерії
Командування	Мушкетерський графа Аракчеєва полк (1809-14)
Війни / битви	Наполеонівські війни
Нагороди

Княжнін Борис Якович (рос. Борис Яковлевич Княжнин; 1777(1777) — 1854) — російський військовий періоду наполеонівських воєн, генерал від інфантерії Російської імператорської армії.

Син відомого драматурга Якова Борисовича Княжніна (1742—1791) від його шлюбу з письменницею, Катериною Олександрівною Сумароковою (1746—1797). Онук за материнскою лінією поета Сумарокова А. П. Молодший брат Княжнина О. Я.

Виховуючись вдома, він дев'яти років від народження був зарахований в Ізмайлівський полк фур'єром; на дійсну службу з'явився 1793 року. У 1796 році був випущений з гвардії в армію капітаном і зарахований до Санкт-Петербурзького гренадерського полку, а через два роки переведений в Ярославль, в мушкетерський генерал-майора Лейтнера, що формувався тоді, полк, де і залишався до 1804 року, коли вийшов у відставку. Наприкінці 1806 року, на початку Другої війни з Наполеоном, він знову прийнятий на службу майором. брав участь у кампанії 1807 і був 20 травня 1808 нагороджений орденом Святого Георгія 4-го кл.

У 1809 році став підполковником і призначений командиром мушкетерського графа Аракчеєва полку, в полковники проведений 7 листопада 1811 року .

Після вторгнення армії Наполеона у межі Російської імперії, зі своїм полком, який входив до складу 1-ї бригади 1-ї гренадерської дивізії 3-го піхотного корпусу 1-ї Західної армії, брав участь у низці битв французько-російської війни 1812 року.

Після вигнання ворога з Росії, взяв участь у закордонному поході російської армії де був поранений.

15 вересня 1813 удостоєний чину генерал-майора.

Після закінчення війни займався влаштуванням військових поселень у Новгородській губернії.^[2]

22 серпня 1826 отримав чин генерал-лейтенанта. 30 січня 1826 року було призначено Санкт-Петербурзьким обер-поліцмейстером, а через два роки сенатором. У 1828—1829 роках обіймав також посаду начальника штабу командуючого у Санкт-Петербурзі та Кронштадті.

З 1829 по 1832 рік був військовим губернатором у Києві, а потім першоприсутнім в 1 відділенні 5-го департаменту Сенату; 6 червня 1832 року призначений членом заснованого 1 травня того ж року генерал-аудиторіату військового міністерства.

У 1835 році Княжнин відряджений, разом із сенатором В. І. Болгарським, до Новочеркаська для приведення там у дію найвищо затвердженого 26 травня 1835 Положення про управління Донським військом.

У 1837 році Княжнину наказано, до остаточного устрою управління державними майнами, бути присутнім в встановленій для того тимчасовій раді, а зі скасуванням останнього — у раді новоствореного міністерства державного майна.

З 1838 р. він перебував у відрядженні для обревізування Новгородської губернії до 1840 р., коли був звільнений від присутності у раді міністерства державних майн. 10 жовтня 1843 отримав звання генерал від інфантерії, а в 1846 р. залишений відсутнім сенатором.

Помер у Петербурзі в 1854 від холери^[3] Похований на Смоленському православному цвинтарі у Петербурзі.

Під час перебування у Києві Княжнін був учасником придушення Листопадового повстання спрямованого на визвольну боротьбу польского населення. У Києві розбиралися справи тих громадян, які були причетні до цього повстання. Місто жило тоді за «Магдебурзьким правом», громадянська влада належала польським землевласникам. Поляків-католиків, які мали право голосу, у Києві було 42 тисячі, а російських дворян - одна тисяча.

У 1831 році за його згоди та підтримки лютеранській та католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, де згодом виникло Байкове кладовище. Того ж року надав дозвіл на археологічні розвідки Кіндратом Лохвицьким Золотих воріт (фактично розпочато вже за наступного губернатора — Василя Левашова).

російська імперія:

• Орден Святого Георгія 4 ст. (1808)^[4]
• Золота шпага «За хоробрість» (1814)
• Орден Святої Анни 1 ст. (1814)
• Алмазні знаки до Ордену Святої Анни 1 ст. (1827)
• Орден Святого Олександра Невського (1830)
• Алмазні знаки до Ордену Святого Олександра Невського (1831)
• Орден Святого Володимира 1 ст. (1836)
• Відзнака за XLV років бездоганної служби (1850)

іноземні:

• Прусський орден Pour le Mérite (1814)
• Прусський Орден Червоного Орла 2 ст. (1814)

Будучи улюбленцем Аракчеєва, Княжнін написав книгу: «Біографії штаб і обер-офіцерів гренадерського графа Аракчеєва полку, що поклали життя своє, захищаючи государя та батьківщину в битвах 1812, 1813 і 1814 років», 1816 рік. Ця книга, що складається з 108 сторінок, містила в собі 13 біографій і коротку історію полку Аракчеєва, з 1808 по 1815 роки. Княжнин писав також вірші, у тому числі була надрукована лише ода його Олександру I 1815 року. Перебував у приятельських відносинах з Батюшковим, Гнедичем та деякими іншими письменниками. Був знайомий із В. І. Панаєвим.^[5]

• Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 425—426. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо) (рос.)
• Княжнин, Борис Яковлевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)

• Княжнін, Борис Якович Архівовано лютий 25, 2015 на сайті Wayback Machine..