Клонус

Клонус (від грец. κλόνος — «жорсткі, сплутані рухи») являє собою серію мимовільних, ритмічних, м'язових скорочень і розслаблень. Клонус — симптом багатьох нервових хвороб, особливо пов'язаних з ураженнями верхнього мотонейрона за участю низхідних моторних шляхів, які у багатьох випадках супроводжуються спастичністю.[1]

На відміну від дрібних спонтанних посмикувань, відомих як фасцикуляції (які, як правило, спричинює патологія нижніх рухових нейронів), клонічні посмикування м'язів — більші рухи, зазвичай ініціюються рефлексом. Дослідження показали, що частота м'язових скорочень при клонусі, в середньому, — в діапазоні від трьох до восьми Гц й тривалість серій цих скорочень від декількох секунд до декількох хвилин, залежно від стану пацієнта.[1]

Клінічні ознаки

Клонус найчастіше зустрічається в ділянці гомілковостопного суглоба, в котрому чергуються тильне й підошовне згинання (рухи стопи вгору і вниз).[2] деякі тематичні дослідження виявили, клонус пальця, носка й навіть латеральний рух (вбік, назовні) в гомілковостопному суглобі (замість типового руху вгору/вниз).[3][4]

Відзначають клонус:

Причина

Посмикування м'язів зазвичай спостерігаються у людей з інсультом, розсіяним склерозом, пошкодженням спинного мозку та печінковою енцефалопатією.[2] Клонус також з'являється після прийому сильнодіючих серотонінергічних препаратів.

Механізм

Гіперактивні стретч-рефлекси

Існує теорія самозапуску гіперактивних стретч-рефлексів (рефлекторне скорочення у відповідь на розтягнення), які запускають цикл повторних скорочень в ураженому м'язі, і створюють коливальні рухи в ураженій кінцівці.[1] Для існування таких циклічних самозапусків необхідно як збільшення збудливості рухового нейрона так і затримка сигналу в нерві .[1] Збільшення збудливості рухового нейрона, швидше за все, відбувається внаслідок порушення гальмування нейронних мереж в результаті уражень ЦНС при (інсульті головного/ спинного мозку або травмі).[1] Ця недостатність гальмування призводить до збудженого стану нейронної мережі.[1] Затримка сигналу присутня через сповільнення нервової провідності.[1] Довгі затримки відбуваються в першу чергу в довгих рефлекторних шляхи — дистальних суглобах і м'язах.[1] Це може пояснити, чому посмикування м'язів зазвичай зустрічаються в таких дистальних структурах як гомілковостопний суглоб.[1] Як виявилося, частота клонуса прямо пропорційна довжині даної рефлекторної дуги.[1]

Центральний осцилятор

Інша теорія пояснює клонус наявністю «центрального осцилятора», який вмикається периферичною подією й далі продовжує ритмічно збуджувати мотонейрони; тому й продукує клонус.[1]

Ці два можливих механізми виникнення клонусу дуже різні й досі дискутабельні. Деякі дослідники говорять про можливість співіснування обох механізмів.[1] Так, наприклад, вважається, що шляхи гіперактивних стретч-рефлексів можуть бути стимульовані першими, і через це викликає зниження порогу потенціалу дії синаптичного струму.[1] Це призводить до підвищення збудливості рухового нейрона, нервові імпульси більш активно підхоплюються, й таким чином вмикається цей «центральний осцилятор».[1] Дана теорія досі вивчається.[1]

Клонус і спастичність

Клонус співіснує зі спастичністю в багатьох випадках інсульту і травм спинного мозку, ймовірно, через їхнє спільне фізіологічне походження.[1] деякі дослідники вважають клонус просто збільшеним варіантом спастичності.[1] Проте, хоча вони часто тісно пов'язані, клонус не обов'язково відзначається у всіх пацієнтів зі спастичністю.[1] скорочення, як правило, не присутнє при спастичності у пацієнтів зі значним підвищенням м'язового тонусу, Через те, що м'язи постійно активні, не відбувається їхнє задіяння в циклічний клонічний on/off-процес (вмикання/вимикання).[1] 

Клонус виникає через збудження рухових нейронів (зниження порогу потенціалу дії) і є загальним у м'язах з довгими рефлекторними шляхами, які знаходяться в дистальних м'язових групах.[1] Він часто спостерігається в області гомілковостопного суглоба, але може існувати і в інших дистальних ділянках.[2]

Діагноз

Клонус гомілковостопного суглобу перевіряється швидким тильним згинанням стопи (вгору), що викликає розтягнення в литковому м'язі.[1] Це розтягнення спричиняє ритмічне «биття» стопи, однак лише стійка їх серія (5 ударів або більше) вважається клонусом. Клонус можна також перевірити на коліні, швидко штовхаючи надколінника (колінну чашечку), донизу — у бік стопи.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Hilder, Joseph M.; Zev W. Rymer (September 1999). A Stimulation Study of Reflex Instability in Spasticity: Origins of Clonus. IEEE Transactions on Rehabilitation Engineering. 7 (3): 327—340. doi:10.1109/86.788469. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 6 травня 2012. 
  2. ↑ а б в г д Douglas, Wallace M.; Bruce H Ross; Christine K. Thomas (25 серпня 2005). Motor unit behaviour during clonus. Journal of Applied Physiology. 99 (6): 2166—2172. doi:10.1152/japplphysiol.00649.2005. PMID 16099891. Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 26 грудня 2016. 
  3. ↑ а б в Weisenburg, Theodore H (November 1903). Triceps, Biceps and Finger Clonus. Journal of Nervous and Mental Diseases. 30 (11): 681—683. doi:10.1097/00005053-190311000-00003. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 6 травня 2012. 
  4. ↑ Mitchell, John K. (May 1902). Two unusual forms of clonus: toe clonus and lateral ankle clonus. Journal of Nervous and Mental Disease. 29 (5): 260—261. doi:10.1097/00005053-190205000-00002. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 6 травня 2012. 

Посилання