Народився 5 грудня 1946 року в Одесі[6], в родині офіцера-фронтовика. Батько був звільнений з армії в березні 1946 року після лікування від наслідків важкого поранення під містом Кюстрин. Батько надалі працював головою правління промислової артілі — членом президії Одеського обласного управління місцевої промисловості, директором фабрики «Трудпобут», комбінату. Був депутатом Іллічівської районної та Одеської міської ради. Помер 1972 року. Мати, домогосподарка, померла 1971 року. Поховані в Одесі.
Освіта
Закінчив вісім класів Одеської середньої школи № 118[6], Одеську державну художню школу при училищі ім. Грекова. 1961 року, у п'ятнадцять років, пішов на фабрику — учнем, потім майстром. Здобув повну загальну середню освіту у школі робітничої молоді № 5 1965 року. Закінчив заочно філологічний факультет Одеського Національного університету ім. Мечнікова, одночасно самостійно пройшов повний курс історичного факультету[6]. Спеціалізувався на вивченні філології (літературознавства), філософії, журналістики, критики, мистецтвознавства, історії, соціальної психології, політології, економіки. За дипломом — філолог-літературознавець.
1964 року отримав редакційне посвідчення та працював у складі Одеського студбудзагону на студентській десятій ювілейній цілині в Казахстані (Кустанайська область, Камишинський р-н, сел. Кунд-узди, тобто «Срібна вуздечка»). У зв'язку з цим був запрошений на телестудію Одеського державного обласного телерадіокомітету одним із героїв передачі про одеський цілинний загін. З того часу пов'язаний з телебаченням.
Професійна діяльність
Улітку 1965 року бюро Одеського міського комітету комсомолу був призначений комісаром «Служби сонця» — прес-центру комсомольського табору «Зоряна Республіка»[9] в Новій Дофіновці. Був призначений комісаром прес-центру відділу учнівської молоді міському ЛКСМУ[10]. Редагував газету «Служба сонця», яка виходила в 100 повних одеських школах.
З 1964 до 1976 року був відповідальним секретарем міської літературної студії у Палаці студентів (яку очолював відомий поет і журналіст Михайлик Юрій Миколайович)[11].
Потім обіймав посаду керівника творчої групи редакції «Публіцист» філії НТКУ "Одеська регіональна дирекція"[13][14].
Часто виступає на поетичних і пісенних заходах, є членом і головою журі поетичних і пісенних конкурсів і до сьогодні. Кіма Каневського часто запрошували ведучим головних майданчиків одеських «Гуморин» і Днів народження міста.
Переведений з редакції «Космомольської іскри»[21] в штат Одеського державного обласного телерадіокомітету[21] (пізніше перейменована в Одеська державна облтелерадіокомпанія) навесні 1986 року.
Був членом колегії та художньої ради ТВ ООДТРК; редактором, старшим редактором;
очолював головну редакцію молодіжних програм, циклу «Культура»;
вів інформаційно-аналітичну програму «Чорномор'я».
Був головним редактором телемовлення ООДТРК, пізніше головним редактором 38-го каналу держТБ.
Кім Каневський — автор-ведучий і керівник програм «СТОП» — «Сатирична телевізійна Одеська програма», «У неділю вранці» (на УТ), одеських випусків циклу «Молодіжна студія „ГАРТ“(на УТ), „Одеса-Центр“, „Одеса-центр: всі канали“, „Канал-02“, „Закон є закон“, „Кава з вершками суспільства…“, „Наш куточок…“.
Створив художньо-публіцистичний телесеріал „Справа“ була в Одесі…»[22] — про історію одеської поліції, міліції, адвокатури, прокуратури, інших правоохоронних сфер різних років[23]. Знято 29 серій.
За дорученням колегії ООДТРК Каневський заснував на державному ТБ навчально-творче об'єднання «Мала Студія».
Був запрошений на посаду старшого викладача — керівника курсу кафедри мистецтвознавства Одеського національного університету як доцент. Потім продовжував педагогічну роботу доцентом у Міжнародному Гуманітарному університеті (Одеса)[24][25].
Автор художньо-публіцистичного тележурналу «У ракурсі часу» (730 випусків), автор передачі «Феміда», співавтор циклу «Середа, 13.00».
Заснував напівмальований проєкт «ГОПАК» («Гумористичний Одеський Професійно-аматорський Клуб»)[26], який об'єднав творчу та наукову еліту Одеси, титулованих артистів, художників та інших знаменитих одеситів. Як художник, брав активну участь в оформленні всіх своїх авторських програм.
Громадська діяльність
1987 року Каневський був обраний головою асоціації «Право», що об'єднала провідних працівників Головного управління МВС, держбезпеки, суду, прокуратури, адвокатури, митниці, держкордонохорони і журналістів, які виступають з правових питань. Ініціатор і ведучий «Марафон совісті». Брав участь у створенні Ради вдів — для підтримки сімей, які втратили годувальників під час виконання ними обов'язків охорони права. Наказом міністра МВС України призначений членом колегії і кадрової комісії. На альтернативній основі з 2007 року обирався співголовою Громадської ради при ГУ МВС України в Одеській області[27]. У січні 2012 року обраний головою цієї ж ради, яка об'єднувала представників 35 громадських організацій і рухів. У липні 2013 року запрошений членом експертно-консультативної ради ГУ МВС України в Одеській області[28]. З 2013 року почесний член Одеської обласної Ради Миру.
Указом Президента України № 500 від 24-го серпня 2012 року Кіму Борисовичу Каневському присвоєно почесне звання «Заслужений журналіст України»[1][33].
У книзі Анни Бузіян і Наталії Карай «Йдемо на телек»[32] описано внесок Каневського в розвиток одеського телебачення, відображено творче життя та спогади про здобуті результати на державному телебаченні[34].
Рішенням Одеської міськради увійшов до почесного списку «Твої імена, Одесо»[36] за авторство ідей, сценаріїв і керівництво творчою групою, яка створила художньо-публіцистичний телесеріал «Справа» була в Одесі…"[22].
