Калениченко Ніна Луківна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Калениченко.
Калениченко Ніна Луківна
Народилася9 березня 1922(1922-03-09) або 1922[1]
Миргород, Полтавська губернія, Українська СРР
Померла1 квітня 2008(2008-04-01) або 2008[1]
Країна Україна
 СРСР
Діяльністьнауковиця, літературознавиця, історик літератури, літературознавиця
Галузьлітературознавство[2], історія літератури[2] і літературна критика[2]
Alma materКДУ імені Тараса Шевченка (1948)
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d] (1965)
Знання мовукраїнська[2]
БатькоКалениченко Лука Петрович
У шлюбі зКоваленко Леонід Миколайович

Ніна Луківна Калениченко (народилася 9 березня 1922 в м. Миргород Полтавської області — померла 1 квітня 2008) — український літературознавець, доктор філологічних наук, дослідниця української літератури класичного періоду.

Життєпис

Її батько, Лука Калениченко, художник-реставратор і мистецтвознавець, згодом працював науковим співробітником, заступником директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук). Переїхала до Києва в дитинстві, разом з батьками.

З початку Німецько-радянської війни перебувала в евакуації, 1943 року вступила до філологічного факультету Московського обласного педагогічного інституту, з 1944—1948 — студентка філологічного факультету (українське відділення) Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (закінчила з відзнакою). Закінчила аспірантуру на кафедрі української літератури університету, в 1952 захистила кандидатську дисертацію на тему впливу суспільно-політичних ідей кінця XIX — початку XX ст. на тогочасний розвиток української літератури.

З початку 1953 і до кінця 1987 працювала в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка Академії наук УРСР.

В 1949 одружилася з літературознавцем Леонідом Коваленком (1922-1983), у минулому фронтовиком, також співробітником Інституту літератури.

Наукові дослідження

Є автором кількох монографій, понад сотні статей у журналах і збірниках з питань українського літературознавства.

1953 опублікувала перші журнальні й газетні статті, в яких розглядала творчу спадщина українських прозаїків класичного періоду.

1956 року вийшла друком у Видавництві Академії наук УРСР її ґрунтовна монографія — «Михайло Коцюбинський. Життя і творчість». Пізніше опублікувала ще кілька книжок про Михайла Коцюбинського: «Особливості творчого методу і стилю Коцюбинського» (1959), «Великий сонцепоклонник» (1967), «М. М. Коцюбинський. Нарис життя і творчості» (1984).

1959 року опублікувала монографію «Новими шляхами» — про тенденції літературного процесу на межі XIX та XX століть, у 1964 — монографію «Українська проза початку XX ст.» (К.: Наукова думка).

У 1965 захистила докторську дисертацію.

В 1968—1969 брала участь у створенні 4-го та 5-го томів восьмитомної “Історії української літератури”, де підготувала низку оглядових розділів про розвиток прози, культурно-мистецьке й літературне життя останніх десятиліть XIX ст. та перших десятиріч XX ст., а також літературні портрети Олени Пчілки, Б.Грінченка, М.Старицького, М.Коцюбинського.

1977 опублікувала монографію «Українська література XIX ст.: Напрями, течії», у 1983 — монографію «Українська література XIX — початку XX ст.: Напрями, течії», у 1979 — монографію “Соціально активна особистість в українській демократичній літературі кінця XIX — початку XX ст.”

Упорядкувала і написала передмову до збірника «Українська дожовтнева поезія. Вибрані твори», що вийшов друком 1978 року в серії Шкільна бібліотека» у видавництві «Веселка» накладом 100 000 примірників.

У своїх працях вперше в українській історико-літературній науці розглянула такі стильові явища, як психологізація, ліризація, посилення настроєвості (сугестивної наснаженості) літературних творів, явищ «живописання» словом, інтелектуалізації художньої проблематики.

Є одним зі співавторів першого тому (1987) “Історії української літератури” у 2-х томах та “Історії української літературної критики” (1988).

Брала участь у підготовці 6-томного (1961-1962) та 7-томного (1973-1975) видань творів М.Коцюбинського, окремих томів Зібрання творів І.Франка у 50-ти томах.

Окремі праці

  1. Михайло Коцюбинський: Життя і творчість. 1956;
  2. Новими шляхами: До питання про особливості революційно-демократичного напряму в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. 1959;
  3. Особливості творчого методу і стилю Коцюбинського. 1959;
  4. Великий сонцепоклонник. 1967;
  5. Соціально-активна особистість в українській демократичній літературі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. 1979;
  6. Михайло Коцюбинський: Нарис життя і творчості. 1984 (усі – Київ).

Посилання

  • Бондар М. П. (2012). Калениченко Ніна Луківна. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 8 червня 2022. Процитовано 8 червня 2022.

Література

  1. Ніна Луківна Калениченко // Слово і Час. — № 5, 2008. — С. 109-110. Архівовано з джерела 8 червня 2022. Процитовано 8 червня 2022.
  2. Коцюбинська М. Золота нитка історії // Дніпро. 1965. № 5;
  3. Денисюк І., Халімончук А. Діалектика літературного прогресу // Жовтень. 1979. № 5;
  4. Жулинський М., Бондар М. ...І крилатий розмах узагальнення // ЛУ. 1997, 22 трав.
  1. ↑ а б в Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних