Йосафат (Булгак)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Булгак.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Йосафат.
Йосафат (Булгак)
біл. Ігнацій Іасафат Булгак
Йосафат Булгак (1838 р., худ. Іван Хруцький)
Герб
Герб
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
27 січня 1817 — 23 лютого 1838
Обрання: 1817
Церква: Українська греко-католицька церква
Попередник: Григорій Коханович
Наступник: Любомир Гузар
Архієпископ Полоцький
14 квітня 1833 — 23 лютого 1838
Єпископ Литовський
1828 — 1833
Попередник: Яків Мартушевич
Єпископ Володимирський і Берестейський
12 жовтня 1798 — 1828
Попередник: Симеон Млоцький
Наступник: Лев Яворовський
Єпископ (спочатку як коад'ютор) Пінський і Турівський
24 квітня 1787 — 1795
Попередник: Ґедеон Горбацький
 
Альма-матер: Папська Урбаніанська колегія Пропаганди Віри
Діяльність: католицький священник, католицький єпископ
Народження: 20 квітня 1758(1758-04-20)
Велике Князівство Литовське,
Берестейське воєводство
(сучасна Білорусь Білорусь)
Смерть: 3 березня 1838(1838-03-03) (79 років)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Похований: Сергієва приморська пустиньd Редагувати інформацію у Вікіданих
Священство: 27 березня 1785
Єп. хіротонія: 26 вересня 1790 від Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського

Нагороди:

Орден Святого Андрія Первозванного

CMNS: Йосафат у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Митрополи́т Йосафа́т Булга́к (біл. Ігнацій Іасафат Булгак, світське[1] Ігна́тій Булга́к гербу Сирокомля, пол. Jozafat Ignacy Bułhak herbu Syrokomla, лат. Josaphat Bulhak; 20 квітня 1758., Берестейське воєводство Великого Князівства Литовського провінції Речі Посполитої території сучасної Білорусі — 25 лютого (3 березня) 1838[2][1],Санкт-Петербург) — білоруський[2] церковний діяч, ієрарх унійної церкви в Російській імперії, чернець ЧСВВ, предстоятель греко-католицької церкви, доктор теології та доктор канонічного права, останній греко-католицький київський митрополит перед ліквідацією унійної ієрархії в 1838 р. владою Російської імперії на Наддніпрянщині[3].

Життєпис

Народився в шляхетній католицькій родині герба Сирокомля на теренах Берестейського воєводства Великого князівства Литовського[1]. Після захоплення останнього Російською імперією його білоруська родина була записана як «польські» поміщики Слонімського повіту Гродненської губернії Російської імперії[4].

У 1763—1774 рр. навчався у василіянській школі Свято-Успенського Жировицького монастиря Слонімського повіту Великого князівства Литовського[2][1].

У 1774 р. Ігнатій Булгак вступив у чернечий орден василіян (ЧСВВ)[2] та отримав ім'я Йосафат[1]. Викладав у монастирських школах в районі Беразвеччя (зараз м. Глибоке) і у Жировичах[1].

У 1782—1785 рр. здобув освіту в римській Папській Урбаніанській колегії Пропаганди Віри, де став доктором теологічних наук та доктором канонічного права[2][1].

27 березня 1785 р. отримав пресвітерські свячення[5][6]. Хіротонію на єпископство отримав з рук Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського.

Від 1786 р. — єпископ пінський[3]. 24 квітня 1787 р. був офіційно номінований на єпископа[5], турово-пінський вікарний єпископ[4].

З 1789 р. — коад'ютор Пінської єпархії (пінсько-туровська дієцезія)[1][2].

У 1790—1799 рр. — єпископ туровський (пінсько-туровська дієцезія)[2][1].

У 1795 р. насильно усунутий Катериною II від церковного керівництва[3]; вікаріатства російською владою були закриті з відправленням керівництва вікаріату на пенсію[4].

У 1797 р. письмово звертався до папського нунція в Росії кардинала Лоренцо Літа[pl] про факти релігійної дискримінації Російській імперії над греко-католиками Київської та Пінської єпархій[3][1].

Від 12 жовтня 1798 р. до 1828 р. — єпископ берестейської дієцезії (з резиденцією в м. Новогрудок, а з 1810 р. — у Жировичах)[1][2][3][5] (Володимиро-Берестейського єпископства).

У 1804 р. — призначений членом Римо-католицької колегії в Петербурзі[4].

У 1814 р. — став адміністратором дієцезії Вільно[5].

Від 1817 року — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (унійний «Київський митрополит»[1] без права офіційного титулування повністю на теренах Російської імперії[3], до 1838 р.); від 27 січня 1817 р. — адміністратор Києво-Галицької архидієцезії[5]; затверджений Святим Престолом як «Апостольський делегат»[3]. Номінований російською владою без згоди Святого Престолу на «уніатського митрополита для Російської імперії»[7].

З 1818 р. — голова другого департаменту Римо-католицької духовної колегії, голова перетвореної цієї колегії з 1828 р. в окрему «особливу греко-уніатську колегію»[2][1] (до 1838 р.[7]). І з 1818 р. — єпископ дієцезії Вільно, від 22 серпня 1818 р. — архієпископ Києво-Галицької архидієцезії[5]. У 1818 р. — призначений віце-президентом Російського Біблійного товариства й був причетний до популяризації перекладу Святого Письма на польську мову для римо-католиків.

З середини 1822 р. відбулося посилення тенденцій внутрішньої політики[4] російських націоналістів з подальшою державною реформою щодо керування уніатською церквою 1828 р.[1][2], що призвело до зменшення ролі уніатської єпархії та особисто Йосафата Булгака. Його оточили відступниками, котрих об'єднувала інтрига прихильності «зближення» і поступового «об'єднання» греко-католиків з Російською православною церквою Московського патріархату[1][2].

У 1828 р. — єпископ дієцезії в Жировичах[5]. У 1828—1933 рр. — єпископ Литви (Литовсько-Вільнюська єпархія[7]).

Змушуваний був російською владою виступити публічно проти польського повстання 1830—1831 років, що прогнозовано підірвало його авторитет і вплив на католиків[1][2]. Це його пастирське послання 16 грудня 1830 р. було розповсюджене у кількості 2000 копій.

Від 14 квітня 1833 р. до 1838 р. — архієпископ полоцький (архідієцезія Полоцька)[1][2][5][4][7].

6 грудня 1833 р. був нагороджений орденом святого Андрія Первозваного[8].

Після відновлення російським імператором Павлом I Берестейської «греко-уніатської єпархії», здійснював протекцію на користь василіян, користувався великим впливом завдяки підтримці князя Олександра Голіцина[4], повертав греко-католицькі парафії колись відібрані Російською православною церквою Московського патріархату[1][2][9].

Після смерті в місті Санкт-Петербурзі був похований на православному цвинтарі «Сергієвої пустині[ru]», біля Петергофу. За свого життя він протистояв тиску влади Російської імперії у справі ліквідації Берестейської унії[7]: був проти знищення Білоруської греко-католицької церкви та Української греко-католицької церкви. Підозріло саме перед Полоцьким собором одночасно він помер разом з пінським вікарним єпископом Йосафатом Жарським, котрий також був противником насильного приєднання греко-католиків до російського православ'я[10]. Його смерть зняла останню перешкоду для російської дискримінації релігії на теренах Білорусі та України[2][1]. Одразу ж відбувся Полоцький собор, інспірований інтриганами (див. Уніатська церква в Російській імперії).

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; Маст. З. Э. Герасімович — Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г. — Т. 1, С.355 — ISBN 978-985-11-0393-1 (біл.)
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с В. В. Антонаў, А. М. Філатава. Булгак Ігнацій Іасафат // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 2: Беліцк — Гімн / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мінск: БелЭн, 1994 г. — С. 123. (біл.)
  3. ↑ а б в г д е ж Булгак Йосафат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 192—193. — ISBN 966-00-0734-5.
  4. ↑ а б в г д е ж «Иосафат Булгак [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», сайт «Биографическая энциклопедия» (рос.)
  5. ↑ а б в г д е ж и Archbishop Jozafat Bułhak, O.S.B.M. † [Архівовано 5 вересня 2015 у Wayback Machine.], The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)
  6. ↑ BUŁHAK JOZAFAT OSBM abp. [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (пол.)
  7. ↑ а б в г д BUŁHAK Ignacy [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Jozafat (1758—1838) metropolita unicki // Polski Słownik Biograficzny, PAN, PAU, Kraków, 1937 — T. 3, Str. 127—129. (пол.)
  8. ↑ Карабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — М.: Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860») (рос.)
  9. ↑ На теренах України та Білорусі до окупації Великого князівства Литовського Російською імперією не було Російської православної церкви Московського патріархату, котра при сприянні російського політичного режиму набула присутності.
  10. ↑ Кірэеў Віктар, «Полацкі царкоўны сабор 1839», Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Мінск, 1999 г., — Т.5, С.540-541 — ISBN 985-11-0141-9. (біл.)

Джерела

Посилання