1956 року оповідання отримало премію Г'юґо як переможець в номінації «Найкраще коротке оповідання» — Hugo Award, Best Short Story (Win).
1958 року оповідання увійшло до збірки Артура Кларка «The Other Side of the Sky».
Сюжет
Група космічних дослідників з Землі повертається з експедиції до віддаленої зоряної системи, де вони виявили залишки розвиненої цивілізації, яка зникла через вибух зірки. Головний герой твору — науковець астрофізик, священик-єзуїт, що переживає глибоку кризу віри, викликану деякими результатами їх подорожі.
В процесі розвитку сюжету читач дізнається, що культура загиблої планети була дуже схожа земну і в дечому перевершувала її. Знаючи заздалегідь, що їх сонце скоро вибухне, приречені люди присвятили останні роки будівництву сховища на віддаленій планеті своєї сонячної системи. У сховищі вони розмістили розширений звіт про свою історію, культуру, досягнення, сподіваючись, що вони колись будуть знайдені, та їх існування не буде марним. Дослідники Землі, зокрема, астрофізик-священик, були глибоко зворушені цими знахідками. Але історія цієї зірки виявляється ще й тісно пов'язана з історією земної цивілізації — саме вона світила над Вифлеємом.
Єзуїти присвятили своє життя місіонерській та просвітницькій роботі, а також відомі як інтелектуали церкви.
В оповіданні робиться посилання на картину Пауля Рубенса, який написав відомий портрет Лойоли.
В оповіданні згадують два латинські вислови: «Ad maiorem Dei gloriam» — «Все для слави Божої» (гасло Ордену Єзуїтів) та «Spiritual Exercises» («Духовні вправи»), розроблені Св. Ігнатієм і якими користувалися єзуїти.
.jpg)
.svg){kind=small}
