Звіт Рудольфа

Звіт Рудольфа (англ. The Rudolf Report Expert Report on Chemical and Technical Aspects of the ‘Gas Chambers’ of Auschwitz[1]) — дослідження німецького співробітника Інституту Макса Планка , хіміка Ґермара Рудольфа[2] «Експертиза виникнення і доведення наявності ціаністих сполук у «газових камерах» Освенціма».

Історія

Гермар Рудольф розповідає[3], в липні 1991 року з ним зв'язався фахівець з конституційного права Хайо Херрманн, що захищав генерал-майора Ремера проти звинувачення в запереченні голокосту, і запитав, чи не бажає він скласти експертний звіт. Після цього Рудольф вирішив зробити дослідницьку поїздку в Освенцім, взяти проби, визначити їх якість і підготувати на цій основі експертний звіт[3].

У 1991 р. Рудольф з товаришем поїхав до Освенціму[3] і узяв проби штукатурки з «газових камер», які він потім передав на аналіз до Інституту Фрезеніуса[de]. Вперше звіт Рудольфа був озвучений в 1992 р. як експертний висновок у суді на захист засудженого за ведення підривної діяльності Отто Ернста Ремера[4], а потім виданий у вигляді книги. Після публікації Рудольфа було звільнено з інституту[2][5].

Характеристика звіту

В звіті Рудольф стверджував, що приміщення «газових камер» в концтаборах технічно не могли використовуватися для здійснення масових вбивств із використанням газу. Результати повністю підтвердили висновки доповіді Лейхтера[2][6].

У звіті Рудольф стверджує, що:

  • свідчення свідків про масові вбивства в концтаборах газом Циклон Б суперечать законам природи[7];
  • залишки «газових камери» в досліджених концтаборах ніколи не контактували з газом Циклон Б[7].

Останній висновок Гермар Рудольф доводив дослідженням проб з «газових камер», у яких, у випадку застосовування там газу Циклон Б, і сьогодні зберігався б значний відсоток ціаніду, як у зразках з камер для знищення вошей[8]. Але проби з «газових камер», взяті Рудольфом, не містили ніяких слідів ціаніду або вони були надто невеликі, як у будь-якій будівлі, оскільки ціанід зустрічаються в природі[9]. Наявність невеликих концентрацій ціаніду в деяких пробах із «газових камер» Рудольф пояснив тим, що синильна кислота - природний елемент і в маленьких кількостях може зустрічатися в будь-якій будівлі[10]. Наприклад, в стінах одного селянського будинку в Баварії були виявлені більш високі концентрації ціаніду, ніж у «газових камерах» Освенціма[10].

Вивчивши літературу про Циклон Б, Рудольф виявив статтю 1942 р., з якої випливає, що при середніх температурах гранулат Циклону Б випускає синильну кислоту протягом двох годин[11], однак згідно зі свідченнями всіх свідків, жертви вмирали швидко: одні казали - «миттєво», інші - «через 15 хвилин»[10].

За свідченнями самого Рудольфа[12] та Юргена Графа[13], навесні 1993 р. результати своєї експертизи він розіслав 306 професорам неорганічної хімії в німецьких університетах з проханням вказати на помилки, але у відповідь не надійшло жодного критичного зауваження щодо дослідження.

З приводу його експертизи Гермар Рудольф у червні 1995 р. був засуджений за «розпалювання расової ненависті» до 14 місяців в'язниці без умовного терміну. Сам Рудольф стверджує, що його засудили за правки, які були зроблені без його відома[2]. Поки відбувався касаційний процес, він у березні 1996 р. емігрував - спочатку до Англії, а потім у США, де він видавав численні книги і два ревізіоністських журнали [10]. У 2004 році повторно одружився, але згодом шлюб був розірваний. Влада США відмовила йому в політичному притулку і він був депортований до Німеччини. 15 березня 2007 року засуджений до 2,5 років позбавлення волі. 4 липня 2009 року вийшов на свободу з в'язниці Мангейма.

Література

  • Germar Rudolf: Das Rudolf Gutachten: Gutachten über die Gaskammern von Auschwitz. Castle Hill Publishers, ISBN 190261903X.
  • Germar Rudolf: The Rudolf Report: Expert Report on Chemical and Technical Aspects. Holocaust Handbooks Series 2. Überarbeitete englische Ausgabe 1998, ISBN 0967985668.
  • Germar Rudolf, Fred A. Leuchter, Robert Faurisson: The Leuchter Reports: Critical Edition. Theses & Dissertations Press, Chicago 2005, ISBN 1-59148-026-4
  • Germar Rudolf, Carlo Mattogno: Auschwitz Lies. Legends, Lies, and Prejudices on the Holocaust Theses & Dissertations Press, Chicago 2005, ISBN 1-59148-021-3
  • Germar Rudolf (ed.): Auschwitz: Plain Facts. A Response to Jean-Claude Pressac Theses & Dissertations Press, Chicago 2005, ISBN 1-59148-020-5

Примітки

  1. ↑ The Rudolf Report Expert Report on Chemical and Technical Aspects of the ‘Gas Chambers’ of Auschwitz, PDF (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 серпня 2014. Процитовано 31 серпня 2012.
  2. ↑ а б в г Critique of Claims Made by Robert Jan Van Pelt. Архів оригіналу за 19 травня 2011. Процитовано 19 вересня 2010.
  3. ↑ а б в Интервью с Гермаром Рудольфом. Архів оригіналу за 29 липня 2010. Процитовано 20 вересня 2010.
  4. ↑ Germar Rudolf. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 19 вересня 2010.
  5. ↑ Cf. Die Welt, May 15, 1995: "Unterstützen Unternehmer die rechtsextremen Szene?"
  6. ↑ R. Kammerer, A. Solms, Das Rudolf-Gutachten, London 1993.
  7. ↑ а б Критический анализ официального взгляда на Аушвиц в свете химии и технологии [Архівовано 13 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ The Rudolf Report, Chapter 9, Conclusions. Архів оригіналу за 16 жовтня 2009. Процитовано 19 вересня 2010.
  9. ↑ THE RUDOLF REPORT Expert Report on Chemical and Technical Aspects of the ‘Gas Chambers’ of Auschwitz (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 13 лютого 2005. Процитовано 13 лютого 2005.
  10. ↑ а б в г Юрген Граф Ревизионизм холокоста. Архів оригіналу за 1 грудня 2010. Процитовано 19 вересня 2010.
  11. ↑ R. Irmscher, „Die Einsatzfähigkeit der Blausäure bei tiefen Temperaturen“, Zeitschrift für hygienische Zoologie und Schädlingsbekämpfung, 1942, S. 35.
  12. ↑ TRANSLATION OF STUTTGART VERDICT TRANSLATION OF STUTTGART VERDICT In the Criminal Case of Germar S c h e e r e r née Rudolf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 липня 2006. Процитовано 16 липня 2006.
  13. ↑ Юрген Граф. Великая ложь ХХ века. Архів оригіналу за 29 липня 2010. Процитовано 19 вересня 2010.

Посилання

Video

Див. також