Назва Залісся походить від знаходження цієї території за Дебрянськими (Брянськими) лісами, тобто «за лісом» відносно центральних областей Київської Русі[1], перш за все Київського і Чернігівського удільних князівств.
Мапа Східної Європи у 1139 р. Північно-східні території позначені як Залісся. Автор Йоахим Лелевель.
Сам термін «Залісся» нечасто трапляється в давньоруських джерелах[5]: окрім «Списку», він згадується тільки в повісті «Задонщина», написаній наприкінці XIV століття[5] (окрім того, там присутній вираз «орда Заліська», вжите щодо війська Московського князя «фрягами» з Кафи)[6]. Схожі сполучення «Суждали Залесская дань» і «А се Залѣскии» (міста) є в Уставній грамоті Смоленської єпископії 1136 року[5][7].
Назва «Залісся» географічне, південного походження, вона буквально розуміла під собою те, що було «за лісом» стосовно до київських і чернігівських земель[8], від яких Залісся відокремлювали важкопрохідні брянські («дебрянські» — від слова «дебрі»[9]) ліси, населені в'ятичами. Існували два основні шляхи, що пов'язували столицю Київської Русі із Заліссям: Окольний Водний Дніпровсько-Волзький шлях із волоком на Валдаї (використовувався, зокрема, Глібом Володимировичем у 1015 році, Юрієм Долгоруким у 1155 році) і «дорога прямоїжджа» через в'ятицькі ліси (Святослав Ігорович наприкінці 960-х років, Володимир Мономах наприкінці XI століття та ін.).
Відомо, що з початку нашої ери територію Залісся населяли фіно-угорські племена меря, мещера та мурома та балтськаголядь. Проте, у XI столітті почалася слов'янська міграція на цю територію, пік якої припав на XIII століття. Унаслідок відбулося змішання слов'янського, балтського та фіно-угорського населення. При чому слов'янське населення мігрувало не тільки з території Русі.
На думку ряду дослідників, фіно-угорське автохтонне населення через свою нечисленність[11][12][13][14] було швидко асимільовано. Про масивну слов'янську міграцію протягом XII століття свідчать літописи та археологічні розкопки[15]. Саме на цей період припадає заснування і швидке зростання численних міст Ростово-Суздальської землі (Владимир, Москва, Переславль-Залєський, Юр'єв-Опольський, Дмитров, Звенигород, Стародуб-на-Клязьмі, Ярополч-Заліський, Галич та ін.), назви яких нерідко повторювали назви міст Походження переселенців. З початку XIII століття Ростово-Суздальська земля (у майбутньому ядро Залісся) включається в поняття «Русь»: наприклад, в Лаврентіївському літописі Владимир, Москва і Переяславль-Залєський у 1293 році називаються руською землею, а Лівонська римована хроніка називає Суздаль руським містом[16].
↑Овсянников Н. Н. О колонизации в Суздальском крае с точки зрения археологии. // Тр. III обл. ист.-археол. съезда. — Владимир. — 1909. — С. 2—9.
↑Ein stat ist groz unde wiet die ouch in Ruzen lande liet: Susdal ist sie genant — є велике місто, яке також у Руській землі. Його називають Суздаль (рядки 2205—2207).
