PROFILPELAJAR.COM

Зальцман Ісаак Мойсейович
Зальцман Ісаак Мойсейович
Народився	26 листопада (9 грудня) 1905 ; Томашпіль, Ямпільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	17 липня 1988 (82 роки) ; Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання	Богословське кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	політик
Alma mater	Національний університет «Одеська політехніка»
Учасник	німецько-радянська війна
Роки активності	з 1924
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання	генерал-майор
Партія	КПРС
Нагороди	; ;
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зальцман.

Ісаак Мойсейович Зальцман (26 листопада (9 грудня) 1905, Томашпіль — 17 липня 1988, Ленінград) — радянський організатор виробництва і державний діяч.

Життєпис

Народився 26 листопада (9 грудня) 1905 року в містечку Томашпіль^[1] у родині кравця-єврея. Старший із 5 дітей. Батько постраждав під час погрому під час Громадянської війни і незабаром помер^[2] .

З 1919 року Ісаак працював на цукровому заводі в Україні. У 1924 році вступив до лав комсомолу, з 1928 року — член ВКП (б).

У 1933 році закінчив Одеський політехнічний інститут . Після закінчення інституту працював змінним майстром на заводі «Червоний путіловець» в Ленінграді (з 1934 року — Кіровський завод) . Після арешту колишнього керівництва заводу у 1938 році був призначений директором.

Будучи директором найбільшого заводу СРСР з виробництва танків, неухильно домагався збільшення їх виробництва, 1939 року запустив у масове виробництво важкі танки «КВ» та низку інших. За перші три місяці німецько-радянської війни Кіровський завод випустив танків КВ-1 більше, ніж за період з січня по червень 1941 року.

Керував Кіровським заводом при прориві ворожих військ до околиць Ленінграда та на початку блокади цього міста; одночасно, з жовтня 1941 року, працював заступником Народного комісара танкової промисловості СРСР. Провів евакуацію Кіровського заводу до Челябінська і в найкоротші терміни розгорнув виробництво важких танків «КВ» на підприємстві, де з початку 1941 року відбувався випуск танків.

У лютому 1942 року призначений на посаду директора танкового заводу № 183 імені Комінтерну в Нижньому Тагілі (Свердловська область). Організував виробництво танків Т-34 та за 33 дні перебудував завод на випуск нової моделі танків. У мирний час таке завдання вирішувалося не менш як за рік.

З 1 липня 1942 року по 28 червня 1943 року обіймав посаду Народного комісара танкової промисловості СРСР. Потім був звільнений з посади і знову призначений на посаду директора Кіровського заводу в Челябінську, змінивши Мойсея Длугача^[3] . Того ж таки 1943 року на заводі почали випускати нові танки ІС-2 . За час війни Кіровський завод випустив 18 тисяч танків та САУ, 45 000 танкових двигунів, освоїв виробництво 13 типів танків та САУ та шести типів танкових двигунів.

Генерал-майор інженерно-танкової служби (з 21 січня 1945 року).

Керував заводом у Челябінську до липня 1949 року. У вересні 1949 року був виключений із лав ВКП(б). За його твердженням, причиною стала його відмова дати свідчення по так званій « Ленінградській справі» проти деяких заарештованих високопоставлених партійних і державних керівників. Сам же він не був заарештований за власною вказівкою Йосипа Сталіна, який пам'ятав його військові заслуги. У документах Ісаака Зальцмана звинувачували у «затягуванні технічного переозброєння заводу», зриві плану випуску тракторів більш ніж на 3000 штук, численні факти «панства», а також «грубе та принизливе ставлення до працівників»^[4] .

За іншою версією, основною причиною відставки Зальцмана стало те, що навесні 1949 року на Кіровському заводі в Челябінську не змогли в найкоротші терміни виправити серйозні дефекти в конструкції та технології виробництва важкого танка ІС-4 . Коли травні-червні з'ясувалося, що Зальцман не впорався з найважливішим дорученням, лише тоді ЦК ВКП(б) дали хід компромату, який надійшов на ім'ям Йосипа Сталіна ще наприкінці лютого 1949 року. Таким чином, зловживання і грубість Зальцмана, про які в Москві добре знали і раніше, виявилися лише доповненням до зриву абсолютно секретного завдання танків, але саме про них йшлося в офіційних документах у справі Зальцмана. Звинувачення у зв'язках з «ленінградцями», а точніше поданні їм дорогих подарунків за рахунок заводу, Зальцману висунули лише у серпні-вересні 1949 року, коли в Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) вирішувалося питання про його партійність^[5] .

Файл:Могила Героя Советского Союза Исаака Зальцмана.JPG

Могила Ісаака Зальцмана на Богословському цвинтарі Санкт-Петербурга.

Після звільнення з посади працював майстром на машинобудівному заводі в Муромі, потім був переведений до Орла. У 1955 році був відновлений у КПРС . З 1957 року працював у тресті «Ленгосліс». У 1959 році був призначений на посаду директора механічного заводу Ленгорвиконкому .

Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (1946—1950).

1986 року вийшов на пенсію. Жив у Ленінграді, де й помер 17 липня 1988 року. Похований на Богословському цвинтарі .

Ушанування пам'яті

У 1995 році на будівлі заводоуправління Челябінського тракторного заводу було відкрито меморіальну дошку на згадку про Ісаака Мойсейовича Зальцмана.
2007 року в Челябінську ім'я Ісаака Зальцмана присвоєно вулиці у Тракторозаводському районі.
У грудні 2014 року в Челябінську в льодовій арені «Трактор» вивішено прапор-прапор із портретом Ісаака Зальцмана та написом «ЗАСНОВНИК КОМАНДИ»
Сквер Ісаака Зальцмана на проспекті Страйків (у будинку № 62) у Санкт-Петербурзі .^[6]^[7]^[8]

Родина

Дружина (з 1928 року) — Хана Йосипівна Бронштейн (1903—1975), випускниця Агрономічного інституту; працювала на гідролізному заводі.
- Син Леонід (кандидат технічних наук) та донька Тетяна.
Сестра (нар. 1909) — Марія Мойсеївна Зальцман. Була репресована^[9] .

Нагороди і премії

Герой Соціалістичної Праці (19.9.1941) — за видатні заслуги у забезпеченні Червоної армії танковою технікою у важких умовах воєнного часу
три ордени Леніна
орден Суворова І ступеня
орден Кутузова II ступеня
два ордени Трудового Червоного Прапора
орден Червоної Зірки
Сталінська премія першого ступеня (1946) — за докорінне вдосконалення технології та організацію високопродуктивного потокового методу виробництва важких танків

Примітки

↑ Ныне — посёлок городского типа и районный центр Винницкой области Украины.
↑ Воспоминания Леонида Зальцмана. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 5 травня 2019.
↑ Государственный комитет обороны в системе чрезвычайных органов стратегического руководства страной и Вооружёнными силами [Архівовано 2021-05-25 у Wayback Machine.] / Великая Отечественная война 1941—1945 годов. В 12 томах. Минобороны России. Под гл. ред. С. К. Шойгу. Том 11 (Политики и стратегия Победы: стратегическое руководство страной и Вооружёнными силами СССР в годы войны) // М.: Кучково поле, 2015. — 864 с., ил. ISBN 978-5-9950-0531-5. Электронный образ книги на сайте Минобороны России. (С. 136).
↑ Челябинский рабочий - «Загадка Зальцмана». Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 13 січня 2013.
↑ Федоров А. Н. «Танковое дело» 1949 г.: механизм решения проблем оборонной промышленности в послевоенный период. — 2017. — № № 4 (21) (20 січня). — С. 69—86. Архівовано з джерела 5 березня 2021.
↑ Сквер имени Исаака Зальцмана появился в Кировском районе. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
↑ Сквер Исаака Зальцмана, сквер, Россия, Санкт-Петербург, сквер Исаака Зальцмана — Яндекс.Карты. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
↑ В Петербурге состоялось очередное заседания Топонимической комиссии - Официальный сайт Администрации Санкт‑Петербурга. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 1 січня 2022.
↑ Испытание несвободой. Как сложилась судьба сестры челябинского «короля танков» // Статья от 22.01.2018 г. «Южноуральская панорама». Г. Кибиткина.

Твори

Зальцман И. М. Опыт изготовления и монтажа стальных штампованных нагревательных приборов. — Л.: Б.и., 1961. — 24 с.
Зальцман И., Эдельгауз Г. Вспоминая уроки Танкограда // Коммунист. — 1984. — № 16. — С. 76—87.

Література

Ермолов А. Ю. Государственное управление военной промышленностью в 1940-е годы: танковая промышленность. — СПб. : Алетейя, 2013. — 408 с.
Костырченко Г. В плену у красного фараона: Политические преследования евреев в СССР в последнее сталинское десятилетие: документальное исследование. — М. : Международные отношения, 1994. — С. 260—263.
Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм. — 2-е изд., доп. — М. : Международные отношения, 2003. — С. 616—618.
Самуэльсон Л. Танкоград: секреты русского тыла, 1917—1953. — М. : РОССПЭН, 2010. — 375 с.
Сергийчук В. Танковый король России. — Киев: Ничлава, 2005. — 236 с.
Сушков А. В. Дело «танкового короля» Исаака Зальцмана. — Екатеринбург: УрО РАН, 2016. — 300 с. [1]
Устьянцев С. В. Элита российской индустрии: Челябинский тракторный завод. — Екатеринбург: Независимый институт истории материальной культуры, 2008. — 245 с.
Федоров А. Н. «Дело Зальцмана» по источникам личного происхождения: о причинах кадровых чисток в период «позднего сталинизма» // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. — 2016. — № 3. — С. 93-100. http://www.unn.ru/pages/e-library/vestnik/19931778_2016_-_3_unicode/10.pdf Архівовано березень 18, 2022 на сайті Wayback Machine.
Федоров А. Н. «Танковое дело» 1949 г.: механизм решения проблем оборонной промышленности в послевоенный период // Новейшая история России. — 2017 — № 4 (21). — С. 69—86. http://modernhistory.ru/d/fedorov_1.pdf Архівовано березень 5, 2021 на сайті Wayback Machine.
Фёдоров А. Н. «Танковый король» и «опальный генерал»: рождение легенды об Исааке Зальцмане Архівовано червень 25, 2021 на сайті Wayback Machine. // Новейшая история России. — 2016 — № 1 (15). — С. 109—133.
Шмыров Б. Д. Зальцман Исаак Моисеевич. Легендарный Директор легендарного Танкограда. — Челябинск: АБРИС, 2017. — 272 с. (Судьбою связаны с Уралом). ISBN 978-5-91744-117-7.
Шубарина Л. В. Оборонно-промышленный комплекс на Урале: региональный опыт развития, 1945—1965 гг. — Челябинск: Уральская Академия, 2011. — 280 с.
Улицкая Л. Е. Человек в истории. Москва, АСТ, 2018—382, ISBN 978-5-17-094553-5, ISBN 5170945531, 8000 экз., редактор/составитель Ирина Лазаревна Щербакова / Людмила Улицкая, Лев Рубинштейн, Ирина Карацуба, Никита Соколов, Александр Архангельский, Александр Даниэль ISBN 9785040943128, ISBN 5040943121 2021 г. формат: Электронная книга, Изд. АСТ (Издатель Litres, 2022