Теорію цінності навряд чи можна назвати повною і вона, звісно, ніколи не буде цілком переконливою, якщо не чітко пояснена роль, яку відіграють витрати виробинцтва (cost of production) у визначенні відносної цінності різних товарів. На початку свого викладу Менгер вказує, що бачить проблему, і обіцяє пізнішу відповідь. Але ця обіцянка так ніколи і не була виконана. Візерові залишалося розробити те, що пізніше стало відомим як принцип ціни вибору (opportunity cost) або «закон Візера», тобто принцип, згідно з яким цінність благ вищого порядку завжди і без винятків зумовлена цінністю благ нижчого порядку, для виробництва яких вони призначені. «Закон Візера», отже, показує взаємозв’язок між граничною корисністю і витратами виробництва.[1]
