Забороль мав статус ленного королівського володіння яке надавалось на вічне тримання — володіння землею з правом успадкування за умови виконання феодальних служб: військової, придворної тощо. В Литовській метриці 1517 року згадується Михайло Григорɛвичъ Дрỿчанинъ, пан заборольський, намісник князя Костянтина Івановича Острозького. 4 травня 1518 король Сигізмунд I пожалував три дворища з людьми, зем'янину волинському, дворянину, Олехну Григоровичу Козинському, за сприяння старости луцького, князя Костянтина Острозького[a].
Маεть ωнъ и потомъки εго тыε вышεй писаныε два дворища в Заборольи, Тимошεвъскоε з людми а Козинскоε пỿстоε дεржати зъ зεмълͱa ми пашъными и сεножатьми, и з хворосты, и з заросльми, и с озεры, и з рεками, и рεчъками, ставы и ставищи, и з млыны и ихъ вымεлъки, и з ловы пташъими, и з даньми грошовыми и мεдовыми, и кỿничъными, и з чинши, зо въсими иными платы и пожитъки, и податми, и слỿжбами тыхъ людεй, и ихъ входы, и со всимъ с тымъ, как сѧ тыε два дворища вышεй писаныε и тыє люди, которыε на дворищи Тимошεвскомъ сεдͱат, сами в собε и въ границахъ ихъ ỿв обыходεх сѧ своих мают, и какъ тожъ на насъ были дεржаны. Гдε бỿдỿть пεрεд тымъ люди тыхъ дворищъ вышεй писаныхъ в гаи Заборольскомъ дрова и хворост, и кольε бирали, ωни и тεпεръ тамъ в гаи Заборольскомъ дрова и хъворостъ, кольε мають брати по-давъномỿ. Волεнъ ωнъ то собε розширити и прибавити, и людми на тыхъ дворищах садити, и пашню собε справити, и кỿ своεмỿ лεпъшомỿ и въжиточъномỿ ωбεрнỿти, какъ налεпεй самъ розỿмεючи
12 травня 1525 року король пожалував Тихну Козинському ще частину королівського гаю, на прохання старости луцького Федора Чорторийського, бо його люди і він сам велику «зваду і грабежі чинили». За ревізією Луцького замку 1545 року у селі було 16 дворищ. Одне належало тивуну а інші селянам, які виконували феодальні повинності, з них шість з своїми кіньми, три дворища стояли пусткою. Мешканці працювали на господарських роботах в Красному (передмістя Луцька), мостили лавки на Стиру, гатили греблюхмизом на голишівському ставі, їздили з підводами, куди їх пошле староста. До 25 листопада 1565 року Забороль належав Івану Борзобагатому[b] а згідно з поборовими реєстрами Луцького повіту 1570—1577 рр. частинами села володіли Михайло Єло-Малинський (платив податок з королівського маєтку — 49 дим) та Роман Козинський (платив з 4 дим). В 1647 році власник села Забороля — шляхтич Валентин Грушецький[3].
Був тут колись гарний англійський парк, закладений відомим ботаніком Міклєром, а в ньому палац і готичнакаплиця за проектом архітектора Ітара з Дубна. Близько 1859 року село належало Чарнецьким. 1885 року в селі було 38 дворів, 396 жителів, православна церква, школа, постоялий двір[4]. За переписом 1906 року в селі було 106 дворів та 693 жителі[5].
Сільська церква на честь Божої Матері була збудована 1728 року, однак згодом розібрана на продаж. Згодом збудували нову церкву, котра зазнала руйнувань від пожежі в 1944 році. На місці церковного кладовища, де була й символічна могила визволителям-українцям, радянська влада збудувала свинарники[6].
В північній частині села, на південь від торгового центру і шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на схилі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки (лівосторонній доплив Стиру) висотою 4-5 м над рівнем заплави.
На західній околиці села, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Омелянівки висотою 10-12 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду XI—XIII ст. площею до 2 га. Пам'ятка руйнується кар'єром місцевого цегельного заводу.
За 0,5 км на північний захід від села, де розташовані корпуси цегельного заводу, на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега Омелянівки висотою 6-8 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і давньоруського періоду XI—XIV ст. площею до 2 га. Пам'ятка частково зруйнована будівельними роботами.
На східній околиці села, за 0,1 км на південь від шосейної дороги сполученням Луцьк-Володимир, поблизу греблі ставу, на мисоподібному виступі лівого берега Омелянівки висотою 3-4 м над рівнем заплави — двошарове поселення тшинецько-комарівської культури і періоду XII—XIII ст. площею до 2 га. Керамічні матеріали доби бронзи репрезентують дрібні уламки стінок ліпних посудин, а раннього середньовіччя — фрагменти гончарних горщиків. Знахідки зібрані з території орного поля.
За 0,5 км на схід від села, за 200 м на південь від дороги Луцьк-Володимир, на схилі лівого берега Омелянівки — поселення давньоруського часу.
Відомі люди
Стефан Бохонюк — навчався з 1878 по 1883 роки в Заборольській народній школі, відомий на Волині проповідник Слова Євангельської Правди.
↑Раніше, 3 серпня 1516 року, Ѡлεхъно Козинъский отримав привілей на село Ѡгавъчичъ[1].
↑Ввод во владение Михаила Еловича-Малинскаго (по решению и приказу короля) «в сумме пенязей» в имение Борзобогатых — Забороль, и в войтовство Луцкое[2].
Примітки
↑Lietuvos Metrika, Kn. 9 (1511—1518) / Parengė Krzysztof Pietkiewcz. — Vilnius: Žara, 2003. — P. 1516. — ISBN 9986-34-121-3.
↑Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. VIII. — Т. VI: Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1911. — С. 162—166.
↑ абвВолости и важнейшие селения Европейской России: По данным обследования, произведенного стат. учреждениями М-ва вн. дел. Вып. 3 : Губернии Малороссийские и юго-западные: [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская].— СПб. : Центр. статист. комитет, 1885.— С. 224.
Lietuvos Metrika, knyga nr. 22 (1547) / Parengė Andrij Blanuca, Dmitro Vashchuk, Darius Antanavičius. — Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2010. — P. 24, 70—72. — ISBN 5-420-01071-2.
Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. VIII. — Т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1907. — С. 299—306.
Кучинко М. М., Златогорський О. Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк: Волинські старожитності, 2010. — С. 207—208.
За́бороль // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.452