Жоашен дю Белле
фр. Joachim Du Bellay
Жоашен дю Белле
Ім'я при народженні	Joachim Du Bellay
Народився	1522(1522) замок Тюрмельєр поблизу Ліре, Анжу , Франція
Помер	1 січня 1560(1560-01-01) Париж, Франція ·інсульт
Поховання	Собор Паризької Богоматері[1]
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	поет
Сфера роботи	література епохи Відродження[2] і французька література[2]
Alma mater	Університет Пуатьє
Мова творів	французька
Magnum opus	La Défense et illustration de la langue françaised, Le fruit noir avec un noyauxd, The Regretsd і Q3230634?
Членство	Плеяда (Франція)
Рід	du Bellay familyd
Батько	Jean III du Bellayd
Родичі	Jean du Bellay, Seigneur de Gizeuxd
Жоашен дю Белле у Вікісховищі

|Ukrcenter= |Примітки=

Жоаше́н^[3] дю Белле́ (фр. Joachim Du Bellay ? 1522, замок Тюрмельєр поблизу Ліре, Анжу, Франція — 1 січня 1560, Париж) — один з поетів Франції 16 століття, що входив до поетичного гуртка «Плеяда», очоленого П'єром де Ронсаром.

Народився в родині аристократів. Батьки рано померли і хлопцем опікувався старший брат. Отримав початкову освіту і багато займався самоосвітою. У 1547-1549 роках навчався разом із Ронсаром та Байфом в колежі Кокре. Сам планував стати священиком. Зустріч із Ронсаром дала інший напрямок кар'єрі дю Белле і той обрав цивільний, нецерковний фах.

Двоюрідний брат Жоашена, Жан дю Белле, займав високі посади в католицькій ієрархії Франції. Згодом став кардиналом, серед наближених осіб якого був і відомий архітектор Філібер Делорм. У квітні 1553 року Жоашен отримав посаду секретаря кардинала. Того призначили послом в Рим і Жоашен вирушив до Італії. Чотири роки в Італії справили потужне враження на Жоашена як на особу, так і на поета.

Помер у віці близько 40 років. Його поховали в каплиці собору Паризької богоматері.

Незважаючи на короткий життєвий термін, Жоашен багато зробив для французької мови й поезії. Дю Белле був послідовником Петрарки. Загалом у його творчості добре помітний вплив італійсьої літератури. У італійців дю Белле запозичав і теми для своїх поезій. Цілком розділяючи забобони епохи і залученість до латини, як мови освічених людей 16 століття, дю Белле все-таки засуджував обов'язкове використання латини і наслідування тільки римських поетів.

Передчасна смерть обірвала творчий розвиток поета, який поступово відійшов від петраркізму і збагатив поезію Франції новими поетичними жанрами (елегія, епопея, ода).

• «Олива» (L'Olive, Recueil de poesies, 1549), збірка віршів — декілька од і 50 сонетів
• «Захист і уславлення французької мови» (La défense et l'illustration de la langue françoise), трактат
• «Ліричні вірші» (Vers lyriques), збірка од.
• «Промови» (Discours), 1556-59
• «Різні поеми. Кохання» Divers poèmes; Les amours.
• «Жалі» (Regrets), збірка віршів
• «Старожитності» (Antiquités), збірка віршів
• «Сільські ігри» (Divers jeux rustiques), збірка віршів
• «Поемата» (Poemata) збірка віршів латиною
• «Придворний поет» (Pote courtisan), 1559, сатира

Українською Жоашена дю Белле перекладали Микола Зеров, Василь Мисик, Ігор Качуровський, Євгенія Кононенко, Микола Терещенко, Дмитро Павличко, Всеволод Ткаченко.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жоашен дю Белле

• Дю Белле Жоашен // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 583. — ISBN 966-692-578-8.