У 1877—1885 роках служив старшим ад'ютантом штабу 6-го армійського корпусу, у 1885—1887 роках — на тій же посаді в артилерійському управлінні Варшавського військового округу(інші мови). У 1887—1901 роках командував 35-м, 2-м Гренадерським та 3-м Фінляндським легким артилерійськими парками.
Згодом служив у Надволжі Белебеївським (1901—1903), Самарським (1903—1906) та Саратовським (1906—1907) повітовим військовим начальником. У 1907—1909 роках був начальником Казанської місцевої бригади. Під час російсько-японської війни та певний час після неї, у середині 1904 — наприкінці 1906 років, очолював Челябінську внутрішню евакуаційну комісію[1].
З початком Української революції за призначенням Центральної Ради командував Полтавською місцевою бригадою. 24 липня 1917 року звільнений зі служби у зв'язку із хворобою.
Оселя Кіндрата Ждановича та його дружини Ольги Миколаївни знаходилася у Полтаві в садибі на вулиці Панянка, де вони звели двоповерховий кам'яний будинок. 27 серпня 1917 року до садиби увірвалися більшовицькі солдати. Вони застрелили Кіндрата Ждановича та його дружину, після чого пограбували їхній будинок[2].
Родина
Дружину Кіндрата Ждановича звали Ольга Миколаївна. У їхньому шлюбі народилася донька Надія, що працювала вчителькою російської мови в гімназії Наталії Старицької[2].
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків : «Видавництво Сага», 2007. — С. 90. — ISBN 978-966-2918-12-0.