Ду́сино (до 1946 року — Зайгов, угор. Zajgó) — село у Свалявській громаді Мукачівського району Закарпатської області України.
Географія
Дусино розміщено на схилах гір Карпат за 11 км від міста Сваляви. Воно розкидано по обидва боки гірської річки Дусинка, між горами Блиска та Кучера з півночі та Великого діла з півдня.
Розташоване за 15 км від районного центру.
Історія
Вперше село згадується в документах XV століття.
Назва села походить від слова «душити», «дусити», яке виникло у зв'язку з тим, що з усіх боків село стискали гори, немов душили його. За переказами, село Дусино виникло у 15 столітті. Першими жителями села були розбійники Мелеші та Метеньки, які поселилися в урочищі Чоконьовиця.
Територію села з давніх часів називали «долиною смерті». Таку назву місцевість отримала тому, що земля на цій території була неродючою і люди гинули від нестатків і хвороб.
Під час окупації Закарпаття від Угорщиною село називалося «Зейгов».
Церква св. духа. 1857.
У 1692 р. зазначено першу згадку про церкву. У 1733 р. згадують дерев’яну церкву св. Михайла з двома дзвонами.
З 1752 до 1772 р. священика не було, і аж 28 лютого 1772 р. прийшов о. Іван Мішкарович, який почав відбудовувати фару і наводити лад у парохії.
У 1797 р. знову згадують дерев’яну церкву, яка простояла до 1843 р. Того ж року, 22 червня, громада, очолювана священиком Іваном Грабарем, просила допомоги матеріалами для будівництва нової церкви на місці аварійної старої, на що Свалявський управитель Бузинкай дав згоду.
Нову муровану церкву спланував тесля і каменяр Антон Ґербон. Будували її за священика Петра Раца. У 1888 р. сам цісар дарував 100 гульденів на поновлення храму. У 1908 р. громада купила іконостас з кушницької церкви. У 1911 р. завершився великий ремонт церкви.
Коло храму стоїть дерев’яна дзвіниця, характерна для сіл у долинах річок Свалявки й Дусинки. Дзвіниця одноярусна, каркасної конструкції. Нижню частину дзвіниці та верхню, під дахом, вертикально оббито дошками з фігурно обробленими кінцями. Вкрито її стрімким бляшаним шатром.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1512 осіб, з яких 726 чоловіків та 786 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1641 особа.[2]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
Особистості
ШЕРЕГІЙ ЮРІЙ АВГУСТИН (16.1.1907 — 25.5.1990) — видатний організатор театрального життя, режисер, актор, драматург, історик закарпатського театру. Народився у с. Дусино. У 1926 закінчив Ужгородську гімназію, у 1930-філософський ф-тет Кардового ун-ту в Празі. Засновник, актор і режисер аматорського гуртка “Верховина” в Празі (1927-30) і театральної студії “Веселка” в Ужгороді (1931). У 1931-34 працював в аматорських театральних гуртках Хуста і Великого Бичкова. У 1934-39 - фундатор і режисер першого українського професійного театру Закарпаття, діяльність якого мала великий вплив на національне відродження народу. Після окупації Карпатської України угорськими військами в березні 1939 емігрував до Югославії, де працював режисером і актором аматорських театрів русинів-українців. У 1942-43 — директор, режисер і актор української драматичної студії в Празі, у червні-серпні 1942 - головний режисер українського театру-студії у Львові. З вересня 1942 до липня 1944 - засновник і адміністративний директор “Підкарпатського театру” в Дрогобичі. Після закінчення Другої світової війни жив у Чехословаччині. Працював режисером у театрах Братислави, Пряшева (1946-58), Кошиць (1947-54), Комарно. Викладав у філії акторської академії в Кошицях і школі мистецтв у Братиславі. Протягом життя здійснив 255 постановок, у т. ч. майже 200 музичних вистав. У постановці Ш. йшли “Запорожець за Дунаєм”, “Наталка Полтавка”, “Маруся Богуславка”, “Сорочинський ярмарок”, “Ой не ходи, Грицю”, “Хмара” та ін. Виступав і в провідних ролях у своїх постановках. Автор драматичних творів “Нова генерація” (1929), “Голодний” (1934), “Слово і серце” (1934), “Рафі-Мафі -божок гніву, або з Ужгороду до Абісинії і назад” (1935), “Часи минають” (1938) та ін. Переклав 28 п'єс і оперет на українську та словацькі мови, писав спогади, статті, рецензії. Автор “Нарису українських театрів Закарпатської України до 1945 року” (1993) -своєрідної енциклопедії театрального життя Закарпаття у міжвоєнний і воєнний періоди. Помер у Братиславі (Словаччина).
17 жовтня у ході контрнаступу на Херсонському напрмку поклав своє життя Герой із Дусина військовослужбовець 11 окремого батальйону спеціального призначення - Попович Михайло, 1988 р.н.[4]
Див. також
Туристичні місця
- храм св. духа. 1857
- Дуб звича́йний — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні.
Примітки
Посилання
