Дизопірамід (англ.Disopyramide, лат.Disopyramidum — синтетичний антиаритмічний препарат, що належить до підкласу Іа антиаритмічних препаратів[1][2] Дизопірамід може застосовуватися як перорально, так і парентерально.[1][3] Уперше дизопірамід був схвалений FDA та допущений до клінічного використання у США в 1977 році.[4]
Фармакологічні властивості
Дизопірамід — синтетичний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Дизопірамід має також мембраностабілізуючі властивості, та зменшує швидкість деполяризації у фазі 0. Дизопірамід подовжує тривалість та ефективний рефрактерний періодпотенціалу діїкардіоміоцитів. Препарат також пригнічує збудливість та скоротливість міокарду, уповільнює атріовентрикулярну провідність. Дизопірамід пригнічує автоматизм синусового вузла.[1][2][3] Оскільки дизопірамід пригнічує скоротливість міокарду, його застосування протипоказане у хворих із застійною серцевою недостатністю, оскільки при використанні дизопіраміду для лікування таких хворих призводить до розвитку в них гострої гемодинамічної декомпенсації.[4] Дизопірамід має місцевоанестезуючі властивості, а також антихолінергічну активність.[3] Дизопірамід ефективний як для лікування надшлуночкової та шлуночкової екстрасистолії, так і при пароксизмальних порушеннях ритму, в тому числі при порушеннях ритму, пов'язаних із додакковими шляхами проведення імпульсу (у тому числі із синдромом WPW).[1] Дизопірамід також ефективний при явищах кардіонейрогенної непритомності у зв'язку із його негативним інотропним ефектом, що може сповільнювати включення у патофізіологічний механізм формування цього виду непритомності серцевих С-волокон, які входять до складу аферентних шляхів, які можуть стимулювати вазодепресорну область довгастого мозку.[4] Дизопірамід, як і інші засоби з негативним інотропним ефектом, є ефективним при гіпертрофічній кардіоміопатії.[5][6][7][8] При внутрішньовенному застосуванні дизопірамід не змінює часу відновлення синоатріального вузла та час синоатріального проведення імпульсу, що робить можливим застосування препарату при брадикардії. Проте у хворих із синдромом слабості синусового вузла дизопірамід може викликати значне сповільнення провідності, аж до AV-блокади II ступеня, що робить небажаним застосування даного препарату у таких хворих.[3]
Фармакокінетика
Дизопірамід добре та майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при пероральному прийомі становить 70—85 %.[3] При парентеральному застосуванні біодоступність становить 100 %. Препарат у помірній кількості (на 50—65 %) зв'язується з білками плазми крові[1], але цей показник залежить від концентрації препарату в крові, причому при збільшенні концентрації дизопіраміду зв'язування його з білками знижується, що призводить до збільшення токсичності препарату.[4] Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 0,5—3 годин після перорального застосування.[1][3] Препарат добре розподіляється в організмі, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр[3], проте проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Дизопірамід частково метаболізується у печінці з утворенням як активних, так і неактивних метаболітів.[1] Виводиться препарат переважно у незміненому вигляді з сечею, частково у вигляді метаболітів із сечею та калом. Період напіввиведення дизопіраміду становить 4—10 годин[1], цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.
Дизопірамід застосовують для лікування шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, при пароксизмальних порушеннях ритму (у тому числі при синдромі WPW. а також при миготливої аритмії і фібриляції передсердь), підтриманні синусового ритму після медикаментозної або електричної кардіоверсії, для профілактики аритмій при проведенні катетеризації коронарних артерій.[1]
При застосуванні дизопіраміду побічні ефекти спостерігаються часто, і переважно зумовлені антихолінергічною дією препарату. Побічні ефекти, зумовлені антихолінергічною дією препарату, можуть спостерігатися у 40 % пацієнтів, і найчастішими з них є сухість слизових оболонок ротової порожнини, горла, носа, очей, затримка сечопуску (частіше у чоловіків), погіршення перебігу закритокутової глаукоми.[4] При застосуванні препарату можуть спостерігатись також інші побічні ефекти[1]:
Дизопірамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, AV-блокаді ІІ та ІІІ ступеня, важкій серцевій недостатності, кардіогенному шоці, закритокутовій глаукомі, гіперплазії передміхурової залози. З обережністю застосовують препарат при синдромі слабості синусового вузла, порушеннях функції печінки та нирок, при одночасному застосуванні інших препаратів, які можуть спричинити виникнення брадикардії, при вагітності та годуванні грудьми.[1]
Форми випуску
Дизопірамід випускається у вигляді желатинових капсул по 0,1 г та ампул по 5 мл 1 % розчину для парентерального застосування.[2] На 1 червня 2016 року в Україні не зареєстрований.[9]
↑Ball W, Ivanov J, Rakowski H, Wigle ED, Linghorne M, Ralph-Edwards A, Williams WG, Schwartz L, Guttman A, Woo A. Long-term survival in patients with resting obstructive hypertrophic cardiomyopathy comparison of conservative versus invasive treatment. J Am Coll Cardiol. 2011;58:2313-2321 (англ.)
↑Sherrid MV, Barac I, McKenna WJ, Elliott PM, Dickie S, Chojnowska L, Casey S, Maron BJ. Multicenter study of the efficacy and safety of disopyramide in obstructive hypertrophic cardiomyopathy. J Am Coll Cardiol. 2005;45:1251-1258 (англ.)
↑Elliott PM, Gimeno JR, Thaman R, Shah J, Ward D, Dickie S, Tome Esteban MT, McKenna WJ. Historical trends in reported survival rates in patients with hypertrophic cardiomyopathy. Heart. 2006;92:785-791 (англ.)
↑Sherrid, M. V.; Shetty, A; Winson, G; Kim, B; Musat, D; Alviar, C. L.; Homel, P; Balaram, S. K.; Swistel, D. G. (2013). Treatment of obstructive hypertrophic cardiomyopathy symptoms and gradient resistant to first-line therapy with β-blockade or verapamil. Circulation: Heart Failure. 6 (4): 694—702. doi:10.1161/CIRCHEARTFAILURE.112.000122. PMID23704138. (англ.)
