Джон Дір народився у місті Ратленд, штат Вермонт у сім'ї Вільяма Рінольда Діра, кравця за фахом. Вільям Дір пропав безвісти дорогою до Англії у 1808 році, де збирався отримати спадок. Джон Дір провів дитинство в Міддлбері (штат Вермонт), де здобував базову освіту в місцевій школі, поки не полишив навчання. Без будь-якої спадщини і з мізерною освітою у 1821 році мати влаштувала його учнем коваля. Упродовж 4-х років він служив підмайстром у коваля Бенжаміна Лоренса[5][6].
Оженився з Демаріус Ламб (англ.Demarius Lamb) і до 1835 року у них уже було четверо дітей та очікували п'яту дитину. Бізнес йшов погано, у Діра з'явилися проблеми з кредиторами. Під загрозою банкрутства, Дір продав свій бізнес тестю й вирушив до Іллінойсу. У Міддлбері він залишив свою сім'ю, яка повинна була приєднатись до нього згодом.
Сталевий плуг
Дір оселився в місті Гранд-Детурі (штат Іллінойс). Позаяк в окру́зі не було ковалів, він легко знайшов роботу. Ще бувши в Ратленді, Дір допомагав батькові в ательє, де заточував і полірував кравецькі голки, пропускаючи їх через пісок. Полірування голок давало можливість з меншими зусиллями прошивати ними товсту шкіру чи тканину[7].
Дір дізнався, що чавунніплуги погано орють на важких ґрунтах прерій Іллінойсу та згадав про голки[7]. Він зробив припущення, що плуг з добре полірованої сталі з правильно виконаним відвалом (самоочисний плуг) краще справиться з обробкою землі в умовах прерій, особливо на глинястих ґрунтах[8]
Є й інша версія, яка пояснює, що надихнуло Діра на винахід сталевого плуга. Так, деякі дослідники вважають, що він згадав, як сталева зубчаста борона проходить через сіно й ґрунт, та зрозумів, що такого ж ефекту може досягти і сталевий плуг[9].
Одна з перших конструкцій плуга, зразка 1845 року в експозиції «Музею Генрі форда»
У 1837 році Дір розробив конструкцію свого першого комерційно успішного плуга з ливарної сталі. Плуг мав раму з кованого заліза, що робило його ідеальним для грубих ґрунтів середнього заходу. Така конструкція плуга працювала краще від традиційних для того часу технічних рішень[9]. На початку 1838 року Дір завершив виготовлення свого першого сталевого плуга й продав його місцевому фермеру Льюїсу Крандалу, який швидко поширив слух про успішне використання плуга Діра. Незабаром два його сусіди замовили плуг у Діра. Впевнений у тому, що твердо стає на ноги, перевіз сім'ю до себе у Гранд Детор того ж року.
До 1841 року Дір уже випускав 75-100 плугів щорічно[9].
У 1843 році Дір взяв у партнери Леонарда Андруса, щоб наростити обсяги виробництва відповідно до зростаючого попиту. Однак це партнерство стало напруженим через їх взаємну впертість: Дір хотів продавати плуги за межами Гранд Детора, тоді як Андрус пропонував будувати залізницю через місто. Окрім того, Дір не довіряв звітності Андруса[10]. 1848 року Дір розірвав угоду з Андрусом і перебрався до Моліна у тому ж штаті. Місто розташовувалось на річці Міссісіпі, що робило його хорошим транспортним вузлом[11]. У 1852-му Джон Дір викуповує частки своїх партнерів після незгоди щодо якості продукції. Під час конфлікту зі своїм партнером, який заявив, що клієнти купуватимуть все, що вони вироблятимуть, Дір відповів: «Вони не повинні купувати все, що ми виготовляємо, бо хтось інший виготовить продукцію кращу, ніж наша, і ми втратимо свою торгівлю»[12]. До 1855 року фабрика Діра продала понад 10000 плугів.
З самого початку Дір наполягав на виробництві високоякісного обладнання. Одного разу він сказав: «Я ніколи не поставлю своє ім'я на виробі, у якому немає того кращого, що є в мені»
[13].
У 1858 році під час національної фінансової кризи бізнес починає занепадати. Спроби уникнути банкрутства призводять до зміни власника та перестановок у керівному апараті компанії. Джон Дір залишається президентом, але кермо влади переходить до 21-річного Чарльза Діра, який буде очолювати компанію протягом наступних 49 років.
У 1864 році Джон Дір отримує перший патент на форми для відливання сталевих плугів[14]. Наступний патент буде отримано невдовзі після цього[15], третій — у 1865 році[16], четвертий — у 1867 році[17].
Проіснувавши 31 рік у формі товариства та індивідуального підприємництва, у 1868 році концерн був офіційно зареєстрований як юридична особа під назвою «Deere & Company». Спочатку співвласників було четверо, Чарльз і Джон Діри контролювали 65 відсотків акцій.
Останні роки життя
Меморіальна дошка у Вермонт поруч з будівлею, де Джон Дір навчався ковальству
Ближче до старості Джон Дір зайнявся громадською діяльністю і політикою. Він працював президентом Національного Банку Моліна, директором Безкоштовної Громадської Бібліотеки Моліна і був членом ради Першої Конгрегаційної Церкви[6][18]. Дір також був обраний мером Моліна на дворічний термін. Попри провальне починання з ліцензіями на виробництво лікеру, Дір увійшов в історію міста як людина, яка дала городянам вуличне освітлення, проклала каналізацію і водогін, включаючи пожежні гідранти, поклала тротуари і викупила за $ 15000 83 акри землі для створення міського парку. Через біль у грудній клітці та дизентерію, Дір відмовився від переобрання на другий термін[6][19].
Джон Дір помер у себе дома 17 травня 1886 року.
Компанія, заснована Діром, стала світовим лідером з виробництва сучасної продукції і надання послуг, спрямованих на підтримку успіху клієнтів, чия діяльність пов'язана з землею: тих, хто займається культивацією ґрунту, вирощуванням та збиранням врожаю, меліорацією і будівництвом, забезпечуючи постійно зростаючі світові потреби в продовольстві, паливі, житлі та інфраструктурі. З 1837 року компанія «Deere & Company» виготовляє інноваційну продукцію найвищої якості, підтримуючи традиції чесного ведення бізнесу[20].
Журнал «The Smithsonian Magazine» обирає плуг конструкції Джона Діра як один із «101 предметів, що створили Америку». Плуг було обрано серед 137 мільйонів артефактів, що зберігаються в 19 музеях та науково-дослідних центрах Смітсонівського інституту, і занесено до списку предметів, які змінили хід історії США[12].
↑Dahlstrom, Neil and Dahlstrom, Jeremy The John Deere Story: A Biography of Plowmakers John & Charles Deere. — Northern Illinois University Press, 2005, P. 18
↑Dahlstrom, Neil and Dahlstrom, Jeremy The John Deere Story: A Biography of Plowmakers John & Charles Deere. — Northern Illinois University Press, 2005. — P. 101—104
.svg){kind=small}
.png){kind=small}
