Джино Бекі

Джино Бекі
Основна інформація
Дата народження16 жовтня 1913(1913-10-16)
Місце народженняФлоренція
Дата смерті2 лютого 1993(1993-02-02) (79 років)
Місце смертіФлоренція, Італія
Громадянство Італія
 Королівство Італія
Професіїактор, оперний співак
Відомі учніZdzisława Donatd
Співацький голосбаритон
Інструментивокал[d]
Жанриопера
CMNS: Файли у Вікісховищі

Джино Бекі (італ. Gino Bechi; 16 жовтня 1913, Флоренція — 2 лютого 1993 Флоренція) — італійський співак (баритон); був провідним оперним співаком Риму, Мілану, гастролював у Лондоні, Нью-Йорку, Чикаго, Буенос-Айресі, Каїрі. Окрім того записав десятки платівок оперних арій, кілька альбомів естрадних пісень та відзнявся у десятку музичних фільмів.

Життєпис

Джино Бекі народився в 1913 році у Флоренції, в заможній родині місцян. Окрім класичної освіти, Джино навчався вокалу в маестро Де Джорджі (De Giorgi) та в Рауля Фрацці (Raul Frazzi), останнього він вважав своїм єдиним педагогом. Навчаючись у Флорентійській консерваторії, він спізнався з маестро Віто Фрацці (Vito Frazzi), і цей класик нео-романтизму в італійській музиці став сподвижником молодого талановитого баритона. І вже в 23 роки, Джино Бекі дебютував на великій сцені: 17 грудня 1936 року в містечку Емполі він виконував партію Жоржа Жермона у «Травіаті» Верді[1]. Хвалебні відгуки преси та глядачів і підтримка Фрацці (який в ті роки співпрацював зі всіма знаними оперними театрами Італії) далися взнаки, перспективного баритона вже наступного року запросили до столиці, в Римську оперу. А ще через рік, Джино долучили до прем'єри сезону: партія Володимира в опері «Монте Івнор» (Monte Ivnor) Людовіко Рокка.

Невдовзі, невеличка оказія в Мілані, головна сцена країни, Ла Скала втратила свого соліста, першого баритона і їм довелося в поспіху шукати заміну. За підказкою композитора Фрацці, вони звернули увагу на молодого Джино Бечі і запросили його на оглядини. А вже, поготів, в січні 1940 року запропонували йому партію Дона Карло в опері «La Forza Del Destino»[2]. Джино впорався із дебютом в Мілані, а схвальні відгуки преси й прихильників опери його ще більше підбадьорювали та спонукали до творчості. Працюючи обабіч таких оперних зірок як Беньяміно Джильї (Beniamino Gigli) та Джини Сінья (Gina Cigna) Джині Бекі швидко набирався досвіду та майстерності, що за кілька років став провідним солістом театру, щоразу відкриваючи оперний сезон і виконуючи головні сольні партії у виставах. А то були не прості водевілі, а найскладніші й найгучніші взірці оперної майстерності: «Ріголетто», «Отелло», «Трубадур» та інші майстрів слова та нотного стану: Верді, Пучіні, Россіні, Жоржа Бізе, Донічеллі, Вагнера, Пучіні.

Звичайно, такі відповідальні ролі не оминули глядачів та продюсерів і режисерів. Уже в середині 40-х років Джино став понадважливим та затребуваним солістом-баритоном на всю Італію. Джино вдавалося викроювати цяпінку себе й задля інших оперних сцен. Постійно пересуваючись поміж Римом (перебував у трупі з 1939 по 1952 роки) та Міланом (перебував у трупі з 1940 по 1953 роки) він зіграв більше півсотні ролей. А ще встигав на авторські вистави чи невеличкі імпрези в Сієні, рідній Флоренції, Пармі, Вероні та Венеції.

Загалом Джино Бекі не зупинявся в своєму творчому розвитку. Ним було освоєно новий напрямок естради: поєднання класичної опери та неаполітанських вуличних пісень, який пізніше викристалізувався саме в особливість італійської естради. Його естрадні платівки мали надзвичайну популярність, адже він співпрацював з найвідомішими в тогочассі піснярами-ліриками та композиторами. До півсотні пісень лунали з радіо та естрадних площадок Італії Добірка пісень від Джино Бекі. А роками пізніше, їх переспівували відомі естрадні виконавці країни. Серед кращих записів «Сільська честь» П'єтро Масканьї (1940), «Бал-маскарад» (1943) і «Аїда» (1946) Джузеппе Верді (обидві опери диригував — Тулліо Серафін, хор і оркестр Римської опери).

Паралельно із оперою та естрадою, Джино, захопився кіномистецтвом (яке миттєво набирало оберти в Італії). Провідного соліста Ла Скали зчасто запрошували на кіноплощадки виконувати музичні переспіви та вокальні супроводи в музичних та художніх фільмах. А поготів, Дино Бекі став ще й кіноактором: спершу виконуючи другорядні ролі чи вокальні партії, а пізніше вже й головні ролі в музичних фільмах (які, на ті часи, були надпопулярними). Найбіль шпопулярними стали: «Фуга на два голоси» (1942), «Секрет Дон Жуана» (1947), «Божевілля через оперу» (1948), «Травіата» (1968)

Така всестороння затребуваність соліста тішила амбіції його та родини, але це могло відобразитися негативно на його емоційно-фізичному стані. Загалом, втома почала накопичуватися і далася взнаки, в часі гастролей Ла Скали в Лондоні (перших, після війни). Постійні відвідувачи Ковент-Гардена відмітили втомленість й ослаблений голос провідного соліста опери, але майстерність та діапазон його голосу ще хвилював слухачів. Тому повернувшись до Італії, Джино відмовився від активної естрадної діяльності і зосередився на опері та частково на музичних фільмах.

Джино продовжив виступати у Римі та Мілані, ним було освоєно ще зо 2 десятки опер в які він виконував провідні партії. На початку 50 років італійська опера захопила світову творчу спільноту, тому театри почали відправлятися в гастролі, все частіше. Лондоні, Ню-Йорк, Чикаго, Буенос-Айресі, Каїр, Сан-Франциско та низка італійських міст оваціями вітали італійські трупи та їх головних вокалістів. Крім того, Джино успів виступити з низкою відомих оперних співаків: Марія Канілія (Maria Caniglia), Беньяміно Джиґлі (Beniamino Gigli) і навіть з самою Марією Каллас (Maria Callas).

Ще десяток років активних виступів в опері, зробили з Джино Бекі живу легенду. Тим неочікуванішим виявився різкий відхід від публічності та опери, в 1965 році. Але він не повністю полиши свою справу, а присвятив себе викладанню в старшій школі для молодих ліричних співаків у Флоренції. Тоді ж його було обрано президентом Міжнародного співочого конкурсу імені Етторе Бастіаніні, що відбувався щорічно у Сієні.

Ще майже ще 30 років Джино Бекі присвячував себе опері, зокрема наставництву молоді та творчим експериментам (практикуючи консультації для сценаристів та режисерів) і пропагуючи мистецтво опери в Італії. І лише важка хвороба, загасила, його на 80 році життя. Джино Бекі було поховано в його рідній Флоренції у 1993 році[3]

Творчі набутки

В опері

За всю свою оперну кар'єру Джино виконував партії в найгучніших та відоміших операх, авторства визначних композиторів:

Дискографія

Дискографія Джино Бекі становить зо два десятки платівок: як оперних арій так і естрадних пісень тогочасся.

Фільмографія

Цікавинки

  • Пісня «O verde Ucraina, o dolce Ucraina!», з'явилася у репертуарі Джино Бекі, одразу після 2-ї Світової війни — в 1947 році, прихильники творчості оперного баритона, отримали нагоду почути від нього тужливу пісню про екзотичну Україну. Достеменно, авторство тексту пісні невідоме, як і вибір Діно Олів'єрі (Dino Olivieri) та Джанкарло Тестоні (Gian Carlo Testoni) на користь цієї лірики[4]. Очевидно, що автором слів мусів бути виходець з України[5], адже відомі італійські аранжувальники ніколи не бували в Україні, і комусь таки вдалося донести до них український колорит. Пісня була записана в супроводі Оркестру Діно Олів'єрі (Orchestra Dino Olivieri). Відтак аранжувальником та композитором пісні вважається Діно Олів'єрі, а над текстом попрацював відомий тогочасний лірик Джанкарло Тестоні (який ще з 30-х років долучився до числа відомих піснярів країни). Після виходу платівки, вона розійшлася швидко, але й великого ажіотажу не створила.

Примітки

  1. ↑ Біографія баритона Джино Бекі в каталозі оперних зірок світу
  2. ↑ La svolta nella sua carriera arriva qualche anno dopo quando alla Scala di Milano sostituisce all'ultimo momento il baritono ne “La forza del destino” al fianco di due grandi della lirica come Beniamino Gigli e Gina Cigna. Il successo scaligero gli apre le porte dei grandi teatri lirici e segna l’inizio di una straordinaria carriera che lo vede trionfare in tutto il mondo. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 31 травня 2020.
  3. ↑ Некролог по Джино Бекі - «Obituary: Gino Bechi». Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 31 травня 2020.
  4. ↑ VERDE UCRAINA (Olivieri). Orch. dir. P. Paveisio. In Italian
  5. ↑ Скупі відомості про «O verde Ucraina, o dolce Ucraina!»

Література

  • Le guide de l'opera, les indispensables de la musique, R. Mancini & J-J. Rouvereux, (Fayard, 1986), ISBN 2-213-01563-5

Посилання